Розділ ІІІ. Проблеми та напрями вдосконалення роботи органів державного фінансового контролю

Проблеми і напрямки вдосконалення роботи органів державного фінансового контролю на сьогодні є дуже актуальними, тому що для впорядкування бюджетного процесу особливо в частині планування та виконання видаткової частини бюджетів усіх рівнів, передусім необхідно удосконалити державний фінансовий контроль, що здійснюється як на рівні держави, так і на рівні відповідних регіонів. Однак чинний нині інститут фінансового контролю не може повною мірою запобігти розбазарюванню бюджетних коштів, зловживанням та маніпуляціям із фінансовими і матеріальними ресурсами держави та окремих регіонів, а, отже, сприяти оптимізації бюджетного процесу та поступальному розвитку соціально-економічних відносин [1].

Незважаючи на посилання окремих етапів фінансового контролю, слід констатувати, що кількість фінансових порушень з року в рік не зменшується. Результати діяльності Державної контрольно-ревізійної служби свідчать про динаміку зростання сум виявлених збитків і фінансових порушень в цілому.

Ефективність фінансового контролю за економним і цільовим витрачанням бюджетних коштів, станом збереження державного і крмунального майна залежить від комплексності його здійснення, своєчасності й повноти реалізації заходів для відшкодування завданих державі збитків, усунення причин, що призвели до фінансових втрат. Більшість із цих функцій покладено на Державну контрольно-ревізійну службу [6].

Однак, у своїй діяльності органи державної контрольно-ревізійної служби стикаються з низкою проблем щодо ефективної організації фінансового контролю. Однією із важливих проблем можна вважати дублювання контрольно-ревізійних дій між органами, на які покладено здійснення контрольних функцій.

Для вирішення таких проблем доцільно провести низку заходів, серед яких:

1. чітко регламентувати функції, права і відповідальність фінансових органів при погодженні кошторисів витрат і штатних розписів, внесенні змін до них;

2. запровадити нові та вдосконалити чинні нормативи щодо планування видатків і використання бюджетних коштів та матеріальних цінностей;

3. визначити предмет і обсяг фінансового контролю, який стосовно бюджетних коштів мають здійснювати головні розпорядники бюджетних коштів, підрозділи відомчого контролю, фінансові органи та органи Державного казначейства, встановити відповідальність посадових осіб за невиконання або неналежне виконання цих функцій.

Існує також проблема відсутності системності контролю, тобто відповідності попереднього, поточного і наступного контролю. Нині фінансовий контроль з боку органів державної контрольно-ревізійної служби носить каральний і виховний характер, але не має превентивного характеру щодо попередження порушень бюджетної дисципліни та запобігання зловживань у фінансово-бюджетній сфері. З огляду на це одним із напрямів удосконалення фінансового контролю є підвищення дієвості поточного контролю з боку органів казначейства в координації з органами виконавчої влади та державної податкової адміністрації [15].

Нинішні умови економічного розвитку держави потребують упровадження в життя нових напрямів і методів здійснення контрольних функцій, однією з яких є аналітична робота щодо проведення аналізу ефективності використання бюджетних коштів на предмет виявлення основних чинників, що призводять до неефективного використання фінансових ресурсів. Низьким залишається рівень аналітичної роботи в низових ланках державної контрольно-ревізійної служби, внаслідок чого не повністю визначаються причини порушень і, відповідно, не вживаються заходи щодо їх усунення [6].

Перспективи удосконалення фінансового контролю залежать від якості на всіх його етапах і своєчасності адекватного реагування фінансових органів, головних розпорядників кредитів та органів влади на виявленні факти нецільового і неефективного використання бюджетних коштів шляхом ужиття зоходів для відшкодування незаконних витрат, регулювання обсягів фінансування і приведення у відповідність із нормативно-правовими актами, що регулюють бюджетний процес.

Перші кроки в запровадженні нового виду державного фінансового контролю, а саме аудиту виконання місцевих бюджетів, уже зроблено. Попереду – накопичення та узагальнення досвіду щодо проведення таких заходів. Проте вже сьогодні можна говорити про методологічні засади дослідження окремих питань виконання місцевих бюджетів.

Контроль за цільовим та ефективним використанням коштів місцевих бюджетів повинен здійснюватись у формі аудиту виконання місцевих бюджетів . Адже під час аудиторського дослідження аналізується ефективність використання коштів, державного й комунального майна, землі, надається оцінка формування та рівня виконання бюджету, вишукуються додаткові джерела надходжень, з'ясовуються причини, які негативно впливають на виконання бюджету, визначаються шляхи вдосконалення управління як коштами, так і майном...

Знов-таки, лише аудит дає змогу оцінити рівень надання соціальних послуг і гарантій громадянам, проаналізувати результативність та ефективність управлінських рішень, а також виконання функцій, покладених на органи місцевого самоврядування.

Проте традиційно нині працівники Служби більше схильні до інспектування у формі ревізії. Воно полягає в документальній та фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи. Ревізія має виявити факти порушення законодавства, встановити посадових та матеріально відповідальних осіб, винних у їх скоєнні. Тобто ревізія — це більш вузька форма державного фінансового контролю, ніж аудиту, при проведенні якого використовуються матеріали інспектування, що є складовою аудиторського звіту.

Як відомо, раніше комплексна ревізія фінансово-господарської діяльності окремого суб'єкта господарювання чи місцевого бюджету зводилась до дій, проведених шляхом ревізій та аудиту. Тепер ці форми контролю здійснюються окремо. Результати такої ревізії оформлялися лише актом і нічим іншим. Зміна правового поля й наближення його до світових стандартів внесла корективи щодо оцінки не тільки організації такої роботи, а й оформлення її результатів. Виходячи з нині діючої методології фінансового контролю, можна стверджувати, що акт, складений за результатами комплексної ревізії виконання місцевого бюджету, є, по суті, документом, зміст якого тяжіє до аудиторського звіту. От чому постає питання: як правильно узгодити зміст і форму всіх дій контрольно-ревізійної служби щодо цільового та ефективного використання коштів місцевих бюджетів, починаючи від планування об'єктів контролю до узагальнення й реалізації матеріалів, аби зняти проблеми, що виникають під час організації роботи. На мою