Як свідчить практика, найбільш ефективним є здійснення контролю місцевих бюджетів у поєднанні двох форм – аудиту та інспектування (проведення ревізій фінансово-господарської діяльності установ, в тому числі органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, які утримуються за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів). Здійснення контролю у зазначених формах сприяє комплексній оцінці стану виконання місцевого бюджету, як з погляду дотримання бюджетного процесу на всіх його стадіях в частині законності операцій з бюджетними коштами, так і щодо ефективності управління комунальним майном усіма суб’єктами на місцевому рівні.

Типові порушення, які встановлені за результатами аудиту виконання місцевих бюджетів та ревізій використання бюджетних коштів на утримання органів місцевого самоврядування в частині мобілізації доходів та виконання бюджетів:

· порушення норм бюджетного законодавства щодо зарахування окремих доходів до місцевих бюджетів відповідного рівня - порушення законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, п. 6 ст. 64 «Бюджетного кодексу України», в частині безпідставного зарахування до місцевого бюджету адміністративних штрафів, які належать зарахуванню до державного бюджету; зарахування податку на прибуток організацій, які належать до комунальної власності іншої територіальної громади;

· планування та здійснення видатків, не віднесених відповідно до вимог статей 88, 89, 90 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються з місцевих бюджетів відповідного рівня, а також проведення впродовж бюджетного періоду фінансування бюджетних установ одночасно з різних бюджетів – органами місцевого самоврядування приймаються програми соціально-економічного розвитку, що належить до їх повноважень (наприклад, програми профілактики злочинності, забезпечення пожежної безпеки тощо), заходи по яких дублюють завдання, визначені відповідними законами «Про пожежну безпеку» та «Про міліцію» і повинні фінансуватись з державного бюджету; спрямовуються з місцевих бюджетів кошти на їх реалізацію; належним чином не оформляються документи, які підтверджують використання бюджетних коштів на реалізацію заходів. Кошти повинні виділятись чітко на заходи, визначені програмою, і відповідно використовуватись на вказані цілі;

· порушення в частині використання земель державної та комунальної власності, які призводять до недоотримання місцевими бюджетами фінансових ресурсів (відповідно до перехідних положень Земельного кодексу України «…до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади»):

а) надання у користування земельних ділянок без укладання договорів оренди, самовільне використання земельних ділянок без сплати орендної плати (самозахват), зволікання з укладанням договорів оренди та невизначеність терміну їх реєстрації створює умови для незаконного використання земельних ділянок, несплати належних платежів до бюджетів (відповідно до ст.2 Закону України «Про плату за землю» використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель);

б) використання орендованих площ не за цільовим призначенням (це є грубим порушенням умов договору оренди, від напряму використання орендованої площі орендарем залежить величина орендної ставки);
в) укладання договорів оренди землі, в яких не передбачено обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності з урахуванням індексів інфляції (типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України (Закон України "Про оренду землі", стаття 14 "Форма договору оренди землі"). Відповідно до статті 15 Закону України "Про оренду землі" у договорі оренди землі як істотна умова договору повинна бути визначена, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Крім того, статтею 21 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди);

г) сплата орендарем орендної плати без урахування індексів інфляції, в тому числі і у випадках, коли договорами передбачено коригування на індекс інфляції (внаслідок бездіяльності орендодавця в частині пред’явлення претензій орендарю щодо неповного виконання договору оренди);
д) затвердження рішеннями сесії досить низьких ставок орендної плати за земельні ділянки та надання органами місцевого самоврядування пільг суб’єктам господарювання зі сплати податків та зборів стримує отримання додаткових коштів до бюджету;

е) в ході проведення аудитів встановлені випадки, коли земельні ділянки продаються за ціною, що відповідає експертній оцінці, але у декілька разів менше нормативної грошової оцінки, що не сприяє наповненню місцевих бюджетів фінансовими ресурсами (за умови здачі таких земельних ділянок в оренду протягом 4-12 років бюджет може отримати кошти, рівні експертній оцінці);

ж) прийняття рішень про передачу з однієї форми власності в іншу земельних ділянок, які відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України є землями державної власності і не підлягають передачі ні в комунальну, ні в приватну власність (землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення; землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення; землі під водними об'єктами загальнодержавного значення; земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення