Особливістю об'єктів інтелектуальної власності є те, що вони як продукти інтелектуальної діяльності (на відміну від речових продуктів праці) за своєю субстанцією є мисленим, ідеальним образом (подобою) певних природних, соціально-економічних та культурних процесів і явищ. Саме ця обставина обумовлює особливість відносин належності об'єкта інтелектуальної власності, який, на відміну від речей, не відчужується від свого творця. «Викарбовуючись» у його розумі, пам'яті, продукт інтелектуальної діяльності (сформульовані закони природознавства, економічні закони, поетичні та музичні твори тощо) є належністю творця. Відчужується лише право належності продукту інтелектуальної діяльності іншим особам, як і право ним володіти, розпоряджатися та використовувати. Це означає, що економічний рух продуктів інтелектуальної діяльності не такий як речових: залишаючись належністю свого творця, об'єкт інтелектуальної власності не відчужується, а поширюється серед індивідів суспільства, тобто усуспільнюється. Це означає, що продукт інтелектуальної діяльності має не приватну, а суспільну природу, і тому інтелектуальна власність за своїм соціально-економічним характером є суспільною власністю.

Усуспільнення продукту інтелектуальної діяльності є його економічним рухом. Внутрішню структуру економічного руху об'єкта інтелектуальної власності утворюють реальні (економічні) відносини володіння, розпоряджання та використання інтелектуального продукту між творцем (виробником), якому він належить, та іншими індивідами суспільства. У суспільстві з ринковою організацією господарства ці відносини набувають юридичної форми і виступають як право інтелектуальної власності, у тому числі авторське право. Правом інтелектуальної власності захищаються авторські та майнові права творця та інших суб'єктів володіння, розпоряджання та використання інтелектуального продукту. Різні форми доходів, які одержує творець інтелектуального продукту, суб'єкти, що спеціалізуються на його поширенні, а також ті, хто використовує інтелектуальний продукт у процесах його виробничого споживання, утворюють форми економічної реалізації інтелектуальної власності.

Будучи ідеальним образом сутнісних властивостей природи, суспільства та самої людини, продукт інтелектуальної діяльності може «зрощуватися» та «зрощується» з речовиною природи (папером книги, кіноплівкою, компакт диском тощо), тобто уречевлюється у тих чи інших речах, насамперед — у засобах виробництва (автоматизованих системах машин тощо). Це є типовим для техніко-технологічного способу виробництва постіндустріального або інформаційного суспільства.[12]

2 Суб’єкти та об’єкти власності

Цілком зрозуміло, що для того щоб розкрити природу відносин власності, слід визначити, що є об'єктом власності, у кого і які об'єкти перебувають у власності, які умови володіння, розпорядження і використання різних об'єктів і чинників суспільного виробництва. Попри величезні обсяги і різноманітність об'єктів власності (земля, її надра, рослинний і тваринний світ, предмети матеріальної та духовної культури, будинки, споруди, обладнання, гроші, цінні папери тощо), вони все ж поділяються на дві частини.

Передусім це умови (чинники) виробництва. Головним з них є робоча сила, яка набуває різних суспільних форм на різних етапах розвитку людського суспільства. У рабовласницькому суспільстві рабовласник мав повну власність і на засоби виробництва, і на раба. В епоху капіталізму людина стає юридично вільною, однак оскільки вона позбавлена засобів виробництва, то змушена продавати робочу силу. Робітник є власником своєї здатності до праці, робоча сила с товаром, яка за допомогою вільного найму використовується для здійснення процесу праці. До речі, під час переходу від адміністративно-командної системи до ринкової економіки істотно змінюється становище працівника. Долається формальна «повна зайнятість», яка нерідко приховувала реальне безробіття, замість зрівняльного розподілу встановлюється оплата згідно зі здібностями і вмінням людини, кінцевим результатом праці, створюється ринок праці, де продається і купується робоча сила за її вартістю.

Поряд з робочою силою важливими чинниками виробництва є засоби виробництва і предмети праці, які також є об'єктами власності. Той, хто є власником засобів виробництва, привласнює і результати виробництва. Власності на засоби виробництва належить вирішальна роль, адже саме вона визначає сутність усієї сукупності відносин власності.

З розвитком суспільства відбуваються зміни і у об'єктах, і в суб'єктах власності. Адже з'являється принципово нова техніка і технологія, устаткування, нові, штучні матеріали тощо. Все це збагачує (кількісно і якісно) обсяги засобів виробництва. Особливо зростає роль і значення людського розуму, науки. Ось чому всезростаюча кількість продуктів інтелектуальної праці зумовила виникнення і значне поширення об'єктів інтелектуальної власності (патенти на винаходи, відкриття тощо). Категорія «інтелектуальна власність» одержала права громадянства. Створена система законів, що регулює розвиток інтелектуальної власності.

З розвитком суспільства, особливо в другій половині XX ст., відбувається кількісне і якісне зростання суб'єктів власності, збільшується їхня різноманітність. На перших порах капіталізму, вільної конкуренції абсолютно переважав індивідуальний власник капіталу. Однак у першій половині XIX ст. відбувається значне поширення акціонерного капіталу і поряд з індивідуальними власниками виникли колективні власники — акціонери. З розвитком капіталу небачено зростає роль держави як суб'єкта власності. Це знайшло вираження у зростанні державного сектора в економіці усіх країн. Так, у 80-х роках він становив близько 20 відсотків у США, 35—40 відсотків — у Великій Британії, 40 відсотків — у Франції. Як правило, у власності держави перебувають такі галузі економіки, як залізниці, електростанції, вугільна промисловість, значна частина підприємств чорної металургії, підприємств машинобудування тощо. Це значною мірою пояснюється тим, що ці галузі потребують великих вкладень капіталу і характеризуються порівняно невисокою ефективністю, рентабельністю. Цю важку, проте дуже потрібну справу бере на себе держава.

У країнах, що входили