до складу колишнього Радянського Союзу, одержавлення економіки було надмірним. Націоналізація засобів виробництва, тобто передавання їх з приватної власності в державну, створення значної кількості державних господарств у сільському господарстві тощо призвели до того, що державна власність перевищувала 90 відсотків засобів виробництва. Решта належала колгоспам, кооперативам і громадянам. До того ж адміністративно-командній системі властива надмірна централізація господарства, В результаті лише центральні органи виступали суб'єктами власності. Союзні республіки, місцеві органи були частковими суб'єктами державної власності. Відчуження людини і навіть республіканських і місцевих органів від власності, від управління нею призвело до низької ефективності виробництва. Через це радикальна перебудова економіки у країнах колишнього Союзу спрямована на подолання такого надмірного одержавлення шляхом роздержавлення і приватизації державної власності, демонополізації економіки. Поряд з державою, кооперативами, що і раніше були суб'єктами власності, тепер ними стають окремі громадяни, трудові колективи, а також іноземні громадяни та фірми, міжнародні організації. Водночас суб'єктами власності стають як вищі, так і місцеві органи влади.
Значне розширення кола суб'єктів власності має величезне економічне і соціальне значення. Адже власність нерозривно пов'язана з управлінням виробництвом, яке є функцією власності. Отже, роздержавлення власності, приватизація, величезне розширення кола суб'єктів власності означає демократизацію управління власністю, виробництвом, перетворення значної частини суспільства на господарів, які лише можуть ефективно використовувати засоби виробництва, землю, її надра. Демократизація управління знаходить відображення і в процесах акціонування підприємств, коли до володіння акціями залучаються і держава, і широкі маси працівників, й іноземний капітал. У цих умовах дуже важливе значення має високий професіоналізм управлінців. Оскільки робітники, як правило, не мають достатнього досвіду і необхідної підготовки для управління складним господарством, то трудові колективи, акціонери наймають кваліфікованих менеджерів. Звичайно, суперечність між менеджерами й акціонерами, трудовим колективом неминуча. Вона розв'язується поєднанням компетентного управління з розвитком виробничої демократії, залученням працівників до розв'язання актуальних проблем удосконалення виробництва (впровадження нової техніки та технології, раціоналізація виробничого процесу, поліпшення якості продукції тощо).[16]
Узагальнючи все вище сказане, ми можемо сказати що, об'єкти власності -це все те, з приводу чого між людьми формуються відносини належності, володіння, розпоряджання та використання в їх економічному та юридичному змісті.
А суб’єкти власності — це індивіди, фізичні особи, які в процесі відчуження—привласнення матеріальних благ і послуг можуть вступати між собою у відносини з цього приводу. Це, як правило, юридично самостійні, економічно відособлені учасники суспільного виробництва — окремі працівники, трудові колективи та державні установи і відомства (наприклад, армія, державні заповідники) тощо.[12]
3 Форми власності та їх еволюція
Характер трансформаційного процесу в Україні змушує по-новому розглянути формування відносин власності, значення тих чи інших її форм у розвитку економічної системи країни. Власність — об'єктно-суб'єктна категорія. Коли йдеться про форми власності, мається на увазі критерій, що визначає її суб'єкта, тобто того, кому належать об'єкти власності.
З юридичної точки зору власність характеризує відносини щодо присвоєння, володіння та використання людиною різних цінностей (матеріальних, духовних).
Власність реалізується в різних функціональних формах (рис.3.1).
Рис. 3.1 Форми власності
Оскільки власність має економічний і юридичний зміст, в основі виділення форм власності використовуються критерії: форма присвоєння та форма права власності. За формою присвоєння розрізняють власність: індивідуальну, колективну і державну.[17]
Приватна власність (як економічна категорія) — привласнення окремим індивідуумом, максимум однією сім'єю, матеріальних благ і послуг та певна підсистема відносин між суб'єктами цього типу власності у різних сферах суспільного відтворення.
У дрібному товарному виробництві приватна власність на засоби виробництва базується на особистій праці їхнього власника. У цьому ЇЇ відмінність від усіх інших форм приватної власності. На ранніх етапах розвитку капіталізму існувала повна індивідуальна приватна власність на засоби виробництва. Безпосередні виробники — були позбавлені засобів виробництва, а отже, і засобів існування. Робітничий клас юридично є вільним класом.
Капіталіст не може ні купити, ні продати, ні примусити робітника працювати на себе. Але щоб одержати засоби для утримання себе і своєї сім'ї, робітник змушений добровільно найматися на капіталістичну фабрику і там зазнавати експлуатації. Капіталістична експлуатація базується не на прямому насильстві, як це було за рабства й феодалізму, а на економічному примусі до праці. Матеріальна основа виникнення відносин експлуатації криється в самому виробництві, у здатності робітника створювати додатковий продукт: робітник спроможний своєю працею утримувати не лише себе, а й іншого.
Колективна власність (як економічна категорія) — привласнення асоційованими власниками результатів колективної праці, матеріальних благ і послуг та певна підсистема відносин між суб'єктами цього типу власності у всіх сферах суспільного відтворення.
Колективна власність кооперативів, що виникають на ґрунті добровільного усуспільнення їхніми членами всіх або частини належних їм засобів виробництва, а також грошових внесків (паїв). Спочатку кооперативні підприємства виступали у формі споживчих і постачально-збутових. Вони будувалися на основі пайових внесків. Вперше споживчий кооператив був створений в Англії в 1844 р. під назвою «Товариство справедливих рочдельських піонерів». Основними його принципами були: торгівля лише доброякісними товарами; продаж товарів за готівковий розрахунок за середніми цінами; розподіл прибутку між членами пропорційно їхнім закупкам; поступове нагромадження паю, що оплачується незначним процентом; рівність голосів незалежно від придбаних паїв.
Закупівельно-збутові кооперативи — це об'єднання дрібних товаровиробників. Вони ставили за мету організувати вигідніший збут продукції членів кооперації, спільну закупку сировини і знарядь виробництва, а також предметів особистого споживання.
Пізніше створюється широка мережа кооперативних підприємств їх сьогодні можна кваліфікувати як кооперацію виробничу, житлову, кредитну, споживчу, промислову, збутову, сільськогосподарську, постачальну.
Кооперативні форми діяльності — невід'ємна частина господарського життя