Якщо законом або угодою учасників спільної власності не передбачене інше, то до спільного майна застосовується правовий режим саме спільної часткової власності (ст.355 ЦК). Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади (ст.356 ЦК)[5].
При спільній сумісній власності розміри часток заздалегідь не значені, хоча і припускається, що вони рівні. Спільна сумісна власність виникає у випадках, безпосередньо передбачених у законом (наприклад, спільна сумісна власність подружжя), а також на підставі угоди учасників спільної часткової власності.
Особливістю суб'єктного складу правовідносин спільної власності є велика кількість її учасників. У зв'язку з цим правовідносин виникають не тільки між власником і невласником, а й між піввласниками. У літературі розрізняють зовнішні правовідносини спільної власності (між співвласниками з однієї сторони і невласниками — з іншої) та внутрішні правовідносини спільної власності (між самими власниками).
Змістом внутрішніх правовідносин спільної власності є право кожного із співвласників щодо володіння, користування і розпорядження спільною річчю й обов'язок кожного із співвласників погоджувати свою поведінку щодо володіння, користування і розпорядження спільною річчю з іншими співвласниками, тобто кожен із співвласників при здійсненні права спільної власності зобов'язаний не тільки не перешкоджати один одному в здійсненні повноважень права спільної власності, а й погоджувати свою поведінку щодо володіння, користування І розпорядження спільним майном з іншими співвласниками.[13]
Формування ринкової економіки в Україні висунуло як найважливішу умову необхідність приватизації об'єктів державної власності. Приватизація (від лат. "privatus" - приватний) - це передавання державної власності (земельних ділянок, промислових підприємств, банків, засобів транспорту і зв'язку, будівель, акцій, культурних цінностей) за плату або безкоштовно в приватну власність.
Законодавчими актами визначаються також основні принципи приватизації державного майна:
ь
забезпечення кожному громадянинові України рівного доступу до об'єктів приватизації та необмеженого вибору сфер приватизації;
ь
охоплення цим процесом усіх сфер економіки з урахуванням інтересів усіх суб'єктів, у тому числі трудових колективів і окремих громадян;
ь
використання всіх форм власності згідно з економічною доцільністю, а не якимись іншими критеріями, без абсолютизації однієї з них;
ь
залишення у власності держави майна, необхідного для виконання нею своїх функцій;
ь
здійснення роздержавлення і приватизації з дотриманням антимонопольного законодавства.
Згідно з Концепцією роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду в Україні, основними формами приватизації є:
·
продаж на аукціоні - спосіб приватизації, коли власником об'єкта стає покупець, який запропонував у ході аукціону максимальну ціну;
·
викуп державного майна, зданого в оренду. За даного способу приватизації власником об'єкта стає його орендар;
·
продаж за комерційним конкурсом. Тут власником об'єкта стає покупець, який запропонував найвищу ціну;
·
продаж за некомерційним конкурсом. У даному випадку власником об'єкта стає покупець, котрий запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта або за рівних умов - найвищу ціну;
·
продаж акцій відкритих акціонерних товариств (на аукціонах, за конкурсом, на фондовій біржі).
Власниками державних підприємств тут стають покупці, які на конкурсних засадах запропонували найвищу ціну за найбільшу кількість акцій;
·
викуп об'єктів малої приватизації товариствами покупців, що створені працівниками цих об'єктів. Такий спосіб приватизації не передбачає конкуренції покупців;
·
продаж з відстрочкою платежу. Власником стає покупець, котрий на конкурсних засадах здобув право сплатити за придбаний об'єкт з відстрочкою платежу на три роки за умови попереднього внесення 30% його вартості.
Однак значна частина державної власності приватизації не підлягає. Вона включає: майно органів державної влади, управління, Збройних Сил; золотий і валютний фонди; державні матеріальні резерви; комплекси з виготовлення цінних паперів і грошових знаків; національні культурні та історичні цінності; об'єкти освіти, науки, культури, що фінансуються з бюджету; майнові комплекси підприємств з виготовлення зброї; наркотиків та радіоактивних речовин; атомні електростанції.
Державний сектор економіки має місце в усіх країнах. Значне місце в економіці він займає як у нових індустріальних країнах (Південній Кореї, Сінгапурі, Тайвані, Гонконгу), так і в старих (Швеції, Голландії, Данії, Португалії). Традиційно високою є питома вага цього сектору в національній економіці Франції - 33%, Австрії - 37%, Італії - понад 40%.
Не можливо оминути таке важливе питання, як приватизацію землі. На даний час існує багато розбіжностей в питанні про те, як правильно розпорядитися нею. Доки існує мораторій на продаж землі йдуть дискусії з цього питання зокрема на спільному засіданні двох колегій - Міністерства аграрної політики і Держкомзему та президії Академії аграрних наук України йшлося про доцільність скасування 1 січня 2008 року, як це і передбачено Земельним кодексом, мораторія на купівлю-продаж товарних земель сільськогосподарського призначення. Всі ці три органи одностайно сказали, що ринку землі бути. Але деякі фахівці й дотепер виступають за продовження терміну заборони на продаж товарних земель сільськогосподарського призначення. За деякими підрахунками , селяни щорічно втрачають від того, що земля вилучена з аграрного капіталу (земля як ресурс сільськогосподарського виробництва) 8 млрд. грн. прибутку. Це 2 тис. грн. прибутку з гектара”. Визнання землі ресурсом аграрного капіталу перетворить сільське господарство на інвестиційно, інноваційно та кредитно привабливу галузь. Завдячуючи цьому, тільки у вигляді довгострокових позичок, наданих комерційними банками підзаставу землі, село може одержати до 300 млрд. грн. З силаючись на досвід США де довгострокові іпотечні кредити становлять 70% від вартості сільгоспземель. В Україні вартість всіх земель сільськогосподарського призначення, сягає 400 млрд. грн. ”якщо цю суму ми помножити на 0,7, отримаємо 70%, то й одержимо можливу суму іпотечних кредитів”.
Також, якщо всі землі сільськогосподарського призначення запустити в оборот, то отримаємо десь 10 млрд. грн. оборотних коштів. В активному обороті нині перебуває лише 7,2 млн. га. Це присадибні