Стратегічний плац передбачає формулювання цілей, задач і сфери діяльності підприємства. Наприклад, наступна цільова установка: "Забезпечити щорічний приріст обсягів виробництва протягом 2000-2003 років в розмірі 20 %".

Виробничі плани складаються на основі стратегічного і передбачають визначення виробничої, маркетингової, науково-дослідної та інвестиційної політики.

В рамках стратегічного планування виділяється чотири типи цілей.

Цілі стратегічного планування

1. Ринкові.

2. Виробничі.

3. Фінансово – економічні

4. Соціальні.

Ринкові цілі визначають, який сегмент ринку планується осягнути. Виробничі – яка структура виробництва і технологія забезпечать випуск продукції необхідного обсягу і якості. Фінансово - економічні які джерела фінансування і які приблизні фінансові результати обраної стратегії. Соціальні як діяльність підприємства задовольнить, потреби членів суспільства.

Автори книги "Фінанси зарубіжних корпорацій" Суторміна В.М., Федосов В.М., Рязанова Н.С. наводять наступний приклад. Італійський концерн "Фіат" вже з початку 70-х рр. почав працювати за затвердженими трирічними планами, а з І988р. перейшов на п'ятирічне планування. Причому менеджери концерну досягають безперервного наскрізного планування при роботі всіх пов'язаних з ним підрозділів, в тому числі сторонніх постачальників ТМЦ. П'ятирічні плани "Фіагу" безпосередньо пов'язані з поточним плануванням. По закінченні кожного року 5-річного довготермінового плану він коригується на наступні 5 років, з врахуванням фактичних результатів роботи концерну в минулому році. Безперервно коригуючи довготермінові плани, концерн постійно має перспективу на п'ятирічку. Таке планування також передбачає постійне коригування нормативів. Стратегічний план на підставі оцінок менеджерів концерну встановлює напрями його діяльності і кінцеві результати, які слід отримати в майбутньому. За вибір цього напряму відповідальність несе вище керівництво, яке визначає цілі і пріоритети фірми. Поточне планування, організація оперативної діяльності концерну є задачею керівників структурних підрозділів, які визначають засоби і методи досягнення цілей на перспективу. З врахуванням довготермінового плану керівники нижчої ланки забезпечують кожне робоче місце детальним планом діяльності концерну на кожен відрізок часу, починаючи з першої години дії плану.

Фінансове планування — це процес, який складається з наступних процедур:

1. Аналіз фінансових та інвестиційних можливостей, які мале підприємство.

2. Прогнозування наслідків поточних рішень з метою уникнути несподіванок і усвідомити зв'язок зробленого сьогодні з тим, які рішення доведеться приймати в майбутньому.

3. Обґрунтування обраного варіанту рішень з ряду можливих (цей варіант і буде представлений в кінцевій редакції плану).

4. Оцінка результатів підприємства в порівнянні з цілями, встановленими у фінансовому плані.

В короткотерміновому плануванні плановий період (горизонт планування) рідко перевищує 12 місяців [4, 48]. Застосовуючи цей вид, керівництво підприємства прагне до максимальної точності у відповіді на питання, чи достатньо його грошових коштів для оплати поточних рахунків, тому використовує короткотермінове планування для визначення потреби в позиках і пошуку вдалих кредиторів. Фінансове планування взаємопов'язане з плануванням виробничо-господарської діяльності підприємств. Всі статті фінансового плану підприємства будуються на основі показників виробничого плану (обсягу виробництва продукції, кошторисах витрат на виробництво, капітальних вкладень тощо). Таким чином, виробничий план відіграє головну роль у фінансовому плануванні. проте процес упорядкування фінансового плану не є арифметичним перерахунком планових виробничих показників у фінансові. Ці два види планування взаємозалежні і впливають один на одного.

В колишньому СРСР такий взаємозв'язок обумовлював необхідність упорядкування на підприємствах єдиного виробничо-фінансового плану, що називався техпромфінпланом. Він представляв собою комплексний збалансований по розділах і показниках плановий документ, що визначав всі сторони виробничо - господарської і фінансової діяльності підприємства, а також соціального розвитку його колективу. Його складовою частиною був фінансовий план, що відображав в узагальненому вартісному вигляді всю виробничо-господарську діяльність підприємства, забезпечував комплексну збалансованість усіх розділів техпромфінплану. В ньому визначались розміри і джерела одержання прибутків, рівень і напрямки витрат, кредитні взаємовідносини з банком, взаємовідносини з вищестоящими організаціями і державним бюджетом. В сучасних умовах зв'язок фінансового і виробничого планування ще більш посилився, оскільки такі найважливіші показники, як реалізація продукції в грошовому виразі і прибуток, визначають можливості успішного розвитку підприємства, що, в свою чергу, підвищує роль фінансових планів [2, 46].

Однак поряд з факторами, які потребують широкого впровадження фінансового планування в сучасних економічних умовах, діють й інші фактори, які обмежують його застосування в Україні.

Такими факторами виступають:

1) відсутність зрозумілих стратегічних цілей у підприємств;

2) нестабільність фіскальної політики держави:

3) складності при визначенні потреб підприємства в ресурсах;

4) недостатність досвіду самостійної постановки цілей, планування дій і залучення ресурсів в умовах ринку;

5) недоліки існуючої системи управлінського обліку;

6) застарілі методи оперативного планування;

7) відсутність кваліфікованих кадрів, обізнаних із сучасними методами планування;

8) недостатній рівень розвитку інформаційних технологій на підприємствах.

Кожне підприємство, незалежно від масштабів і виду діяльності, кожна підприємницька структура в умовах ринкового господарювання займається плануванням. Відсутність планів супроводжується помилковими маневрами, несвоєчасною зміною орієнтації, що призводить до втрати позицій на ринку, нестійкого фінансового стану, банкрутства підприємств.

Практика господарювання свідчить про те, що планування створює для суб'єктів господарювання важливі переваги:

· забезпечує підготовку до використання майбутніх сприятливих для підприємства умов;

· попереджує про можливі проблеми;

· стимулює управлінський персонал до реалізації своїх рішень в подальшій діяльності;

· поліпшує координацію дій управлінського персоналу підприємства;

· сприяє раціональному використанню ресурсів на підприємстві.

Вітчизняний і зарубіжний досвід господарювання свідчить про те, що планування в підприємництві здебільшого не забезпечує значного успіху, який проявляється в зростанні обсягів обороту, прибутку, економічного росту (цей взаємозв'язок спостерігається лише в 6 випадках із