Законом України «Про внесення змін до декретів Кабінету Міністрів України «Про податок на добавлену вартість» та «Про акцизний збір»» від 19 листопада 1993 р.;

Інструкцією Головної державної податкової інспекції України «Про порядок обчислення і сплати податку на добавлену вартість» від 10 лютого 1993 р; № 3 та ін.

Основні елементи податку на добавлену вартість, який стягується в Україні, зображені на мал. 1.

Якщо здійсйювати оцінку ПДВ, який стягується в Україиі, слід зазначити його ефективність лише у фіскальному аспекті. В умовах відсутності об’ективних чинників, таких, зокрема, як розвинуті ринкові відносини, система автоматизованого контролю тощо, переваги цієї форми оподаткування не проявляються.

2. Платники і ставки

Платниками податку на добавлену вартість є всі юридичні особи та громадяни, які здійснюють від свого імені виробничу чи іншу підприємницьку діяльність на території України, незалежно від форм власності та господарювання (мал. 2). Єдиним обмеженням, що виключає суб’єктів підприємницької діяльності з числа платників ПДВ є обсяг реалізації вироблюваних ними товарів (робіт, послуг); якщо його величина не перевищуе 100 мінімальних ріозмірів заробітної плати на рік, вони не є платниками податку на добавлену вартість. Такий порядок застосовується з тієї причини, що податкові інспекціЇ просто не в змозі ефективно контролювати стягнення цього податку із значної кількості невеликих платників, які до того ж не дають суттєвих сум додаткових надходжень податків до бюджету. Тому із фіскальної точки зору оподаткування цих суб’єктів підприємницької діяльності може виявитися неефективним: по-перше, видатки на стягнення ПДВ із цих платників можуть перевищити надходження від них; по-друге, у цих платників більше можливостей для того, щоб ухилитися від даного податку.

До юридичних осіб—платників податку на добавлену вартість - належать:

підприємства, організації (в тому числі будь-які неприбуткові), філіали, віддідеиня і відокремлені підрозділи підприємства (організації) та інші суб’екти підприємницької діяльності, що знаходяться на території України, мають розрахункові рахунки в установах банків і самостійно реалізують товари, виконують роботи та надають послуги. Це підприємства, створені на основі законодавства України;

міжнародні неурядові організації, міжнародні об’єднання, іноземні юридичні особи, які здійснюють від свого імені виробничу чи іншу підприємницьку діяльність на території України. Це — підприємства та Організації, створені на основі законодавства інших країн. Якщо такі суб’єкти підприємницької діяльності не мають розрахункових рахунків в установах банків України, а також постійних представництв в Україні, ПДВ сплачується покупцями товарів, замовниками робіт (послуг).

Мал. 2. Платники податку на добавлену вартість

До фізичних осіб — платників податку на добавлену вартість — відносять громадян України та іноземних громадян, які займаються виробничою чи іншою підприємницькою діялъністю на території Укрїни. Якщо такі іноземні громадяни не мають розрахункового рахуику в установах банків України, та порядок сплати ПДВ аналогічний тому, який установлений для відповідних юридичних осіб.

За згодою підприємстаа (виконавця робіт та відповідною гарантією замовника платником податку може виступати іноземна юридична чи фізична особа, що виконувала роботи. Для цього вона зобов’язана у встановленому порядку зареєструватися в державній податковій інспекції за місцем виконання робіт як платник податку на добавлену вартість. У разі несплати до бюджету ПДВ по виконаних роботах іноземною юридичною чи фізичною особою податок сплачується замовником указаних робіт.

Для обчислення податку иа добавлену вартість застосовується ставка 16,67%, причому тільки до обороту, що включае в себе суму податку. Ставка 29% застосовується при включенні ПДВ у ціни реалізованих товарів (робіт послуг).

ПДВ з відповідиими ставками 21,875% був введений в України в 1992 р. На що спиралися законодавці, вибравши саме такий розмір ставок? Вони виходили насамперед із необхідності формування доходів бюджету в достатньому обсязі. Напередодні введення ПДВ, у 1991 р. існували два непрямі податки— з обороту і з продажів, за рахунок яких формувалася значна частина бюджетних надходжень. Тому при визначенні ставок ПДВ, який вводився замість указаних податків, відштовхувалися від суми доходів, які надходили в бюджет від податків з обороту і з продажів; Поділивши суму оподатковуваного обороту на суму податкових надходжень, які необхідно було одержати за рахунок ПДВ, і визначили розмір ставки.

У 1993 р. Україна, так само як і Росія, впровадила нові ставки ПДВ—16,67%—для визначення суми ПДВ і 20% — для включення ПДВ у ціни реалізації. Та в Україні ці ставки проіснували недовго, і з 15 травня 1993р.обчислення ПДВ знову почало проводитися за відповідними ставками 21,875 і 28 %, що було зумовлено необхідністю збільшення податковвих надходжень в умовах надзвичайно великого дефіциту бюджету. 3 1995 р. ПДВ пропонується сплачувати за ставками 16,67 і 20% відповідно;

3. Об‘єкт оподаткування

Обєктами оподаткування є обороти з реалізаціїтоварів, робіт, надання послуг, крім їх реалізації на експорт.

Товаром у податковій практиці вважається предмет, виріб, продукція, теплоенертія, газ, вода, нерухоме майно, включаючи будинки і споруди. Слід підкреслити, що при реалізації товарів об’єктом оподаткування є обороти з відвантаження не тільки товарів власного виробництва, але й придбаних. Якщо при реалізації товарів власного виробництва об’ект оподаткування—весь оборот з реалізації цих товарів, та при реалізації придбаннх товарів різниця між цінами реалізації товарів і цінами їх придбанняя, включаючи суму податку на добавлену вартість. Об’єктом оподаткування при реалізації імпортних.трварів, які були придбані за іноземну валюту, є їх митна вартість та різниця між цінами їх реалізації за національну валюту України та митною(закупівельною) вартістю. Для визначення митною (закупівельної) вартості іноземна