законодавчої влади, функціо-нування виконавчої влади, утримання Президента України та його апарату, утримання фінансових та фіскальних органів, загальне планування і статистичні служби, інші видатки на загальнодержавне управління. Підрозділи можуть мати цільові статті і види витрат.
Економічна структура видатків групує видатки державно-го і місцевих бюджетів за їх економічним змістом. Вона по-діляється на поточні видатки і капітальні видатки, а також на предметні статті, підстатті та елементи витрат.
Розділ III «Фінансування бюджету» передбачає залучення коштів для фінансування видатків бюджету — внутрішнє і зовнішнє фінансування.
У розділі IV «Державний борг» наводиться структура дер-жавного внутрішнього і зовнішнього боргу.
Оцінка бюджетних орієнтирів, зафіксованих у проекті бюд-жету на 2001 рік, коректна лише з огляду на стратегію соціально-економічного розвитку України на найближчу перспективу. Такі стратегічні завдання визначені у Посланні Президента України до Верховної Ради України “Україна: поступ у XXI століття — стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 роки” та розробленій на цій основі програмі Уряду. Серед визначаль-них пріоритетів першими названо утвердження механізмів, які повинні забезпечити надійні гарантії не лише остаточної стабілізації економіки, а й утворення необхідних умов її приско-реного зростання. Зокрема, на 2001 рік основним стратегічним завданням проголошено забезпечення зростання ВВП на 4% як першооснови підвищення суспільного добробуту. У ряду інструментів, здатних сприяти його виконанню, поряд з важелями про-мислової та аграрної політики особливе значення мають важелі фінансової політики, у тому числі бюджетно-податкової.
При визначенні бюджетної політики на 2001 рік, кількісних параметрів проекту бюджету логічним є висновок, що високопріоритетними повинні бути завдання, продекларовані вище-зазначеною стратегією соціально-економічного розвитку. Це максимальна концентрація ресурсів на вирішенні ключових за-вдань, які сприятимуть економічному зростанню, зниженню податкового навантаження шляхом скорочення кількості податків при одночасному підвищенні рівня їх стягнення, подальше ре-формування системи міжбюджетних відносин з метою форму-вання ефективної територіальної економічної політики.
Розділ 2.
Державні доходи. Податки.
Кожний бюджет поділяється на дохідну і видаткову части-ни, які мають бути збалансовані між собою.
В дохідній частині бюджету передбачаються всі доходи, передбачені законодавством України (податки і неподат-кові доходи). За соціально-економічними ознаками вони мо-жуть бути поділені на:
1)
доходи від господарської діяльнос-ті;
2)
доходи від використання природних ресурсів;
3)
дохо-ди від зовнішньо-економічної діяльності;
4)
доходи від бан-ківської діяльності;
5)
доходи від реалізації дорогоцінних металів з Державного фонду дорогоцінних металів і дорого-цінного каміння;
6)
державне мито;
7)
митні платежі;
8)
збо-ри та інші неподаткові доходи;
9)
доходи від приватизації;
10)
доходи від громадян тощо.
Такий загальний перелік до-ходів всіх ланок бюджетної системи України. Але основним бюджетним питанням є їх розподіл між окремими ланками всередині бюджетної системи.
Розподіл доходів належить до повноважень представниць-ких органів держави, оскільки це є одним з основних пи-тань функціонування бюджетної системи України. Головну роль в цьому відіграє Верховна Рада України, як єдиний орган законодавчої влади в Україні. Верховна Рада встанов-лює постійний розподіл закріплених доходів між ланками бюджетної системи і щорічний перерозподіл регулюючих.
Основним завданням при розподілі доходів бюджетів є наділення кожного з державних органів — суб'єкта бюджет-ного права — таким об'ємом коштів, який міг би забезпечи-ти виконання його завдань і функцій, передбачених Кон-ституцією та законами України. При цьому повинні бути забезпечені збалансованість всіх бюджетів, зацікавленість місцевих органів у збільшенні бюджетних надходжень, за-побігання касових розривів та інше, бездефіцитність бюд-жетів. Доходи кожного бюджету повинні бути найбільшою мірою пов'язані з підвідомчим господарством і соціальною сферою.
З врахуванням юридичного та економічного аспектів роз-поділу доходів між ланками бюджетної системи всі вони можуть бути поділені на закріплені і регулюючі.
До закріплених належать доходи, які постійно діючими нормативними актами віднесені до бюджетів певного рівня на невизначений у часі строк у розмірі територіального над-ходження повністю або у твердо фіксованому розмірі (нор-мативі). Прикладами доходів, закріплених за Державним бюджетом України, можуть бути:
·
надходження від зовнішньоекономічної діяльності, які повністю, на невизначений строк закріплені за загальнодер-жавним бюджетом;
·
плата за землю, яка дорівнює 30 відсоткам від ставки, передбаченої законодавством України, та інші.
Закріплені доходи створюють основу дохідної бази кожно-го бюджету. Але для повного покриття потреб кожного з бюд-жетів їх недостатньо і тому кожен з бюджетів (крім державно-го) необхідно врегулювати за допомогою інших дохідних дже-рел. Оскільки потреба в доходах кожного з бюджетів часто змінюється, то держава щорічно здійснює бюджетне регулю-вання — щорічний перерозподіл коштів всередині бюджетної системи з метою збалансування всіх бюджетів. Досягається це за допомогою регулюючих доходів та інших методів.
Регулюючі доходи — це передбачені в Законі про Держав-ний бюджет або в рішенні про бюджет представницьких органів доходи бюджетів, які щорічно перерозподіляються між різними ланками бюджетів. Розмір частини кожного з доходів, яка передається у бюджет нижчого рівня, визна-чається, виходячи з потреб цього бюджету, і може щорічно змінюватись. Так, в 1997р. як регулюючі доходи були вико-ристані акцизний збір (50 відсотків його передавались до бюджетів областей, міст Києва і Севастополя), прибутковий податок з громадян та ін. Але вже в Законі про Державний бюджет України на 1998 р. було дано перелік всіх доходів, які в повному обсязі або частково надійдуть до державного бюджету і перелік доходів, які надійдуть до бюд-жетів Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севасто-поля. Таким чином було здійснене бюджетне регулювання, тобто забезпечення вказаних бюджетів дохідною базою.
Але при нестачі коштів для збалансування бюджетів дер-жава може використати і такий метод бюджетного регулю-вання як дотації, субвенції, субсидії, які можна назвати єдиним терміном – трансферти. Цей метод застосовується у багатьох країнах світу. Щоправда, в законодавстві України ці терміни лише згадуються без розкриття їх суті, але, вико-ристовуючи світовий досвід, фінансово-правова наука ви-робила їх поняття.
Дотація
