Сьогодні значна частина позичкового фонду все ще залишається власністю держави. В той же час здійснюється перехід від детального планування кредиту до економічних методів регулювання його руху в рамках навіть державної власності. Це привносить елемент стихійності в рух позичкового фонду. Він все більш набуває децентралізованого характеру. Дані зміни зумовлені перш за все розвитком відносин власності, зокрема наділенням державних підприємств більш широкими правами розпорядження власними коштами у зв’язку з переходом до функціонування на засадах самофінансування, а також розвитком повного госпродрозрахунку, державних банків і процесом їх акціонування. Ці учасники кредитних відносин в нових умовах вже не повинні бути об’єктами адміністративних методів управління з боку держави. Ще більшою мірою це відноситься до новостворених комерційних банків, акціонерних і приватних підприємств.

Таким чином власниками позичкового фонду сьогодні є перш за все банк (Національний банк України і комерційні). Крім того, власником цього фонду виступають підприємства різних форм власності, страхові та інвестиційні компанії, громадяни тощо. Реформа банківскої системи обумовила децентралізацію і демонополізацію позичкового фонду, оскільки акціонерний характер формування статутних фондів комерційних банків передбачає значне розширення їх прав по розпорядженню кредитними ресурсами.

Отже в сучасних умовах рух кредитних ресурсів починає набувати децентралізованого характеру, а управління ними все більшою мірою здійснюється через систему заходів державно-кредитного регулювання економіки.

І нарешті, здійснюється цільова направленість руху позичкового фонду. Раніше, розподіл кредитних ресурсів формально був підпорядкований задачі розвитку економіки в цілях підвищення добробуту народу, а на практиці нерідко суперечив і їй, і економічній доцільності. З розвитком ринку, комерціалізацією діяльності підприємств і кредитних установ державного сектору, як керівний мотив руху кредитних ресурсів починає виступати отримання позичкового відсотку, який є критерієм вільного розподілу кредиту по галузям і суб’єктам господарювання.

Основною функцією банківської системи є кредитування підприємств різних галузей народного господарства. Але наші фінансово-кредитні інститути поки що не можуть дозволити собі це.Як правило, кредитуванням реального сектора економіки у нас займаються так звані системоутворюючі банки, наприклад, «Промінвестбанк» або «Україна». Щодо інших, то комерційні банки не дуже поспішають заробити гроші на кредитуванні підприємств. В основному їх завдання - це кредитування фізичних осіб. Причина в тому, що немає ніяких проблем щодо забезпечення застави, а також більш просто простежити за там, куди пішли гроші, та у разі виникнення неприємностей закликати боржника до відповіді у суді. Але деякі з комерційних банків намагаються працювати з підприємствами, хоча це не приносить більших грошей, ніж співробітництво з фізичними особами. Ми знаємо, що половина наших підприємств збиткові, і будь-які інвестиції не взмозі допомогти.

Протягом 1998 року біля 55% промислових та 90% сільськогосподарських підприємств працювали зі збитками. ВВП знизився на 1,7% по відношеннб до рівня 1997 року. Але якщо у підприємства все добре, це ще не є гарантом того, що кредит буде отримано. Однією з головних причин є те, що для отримання кредиту в банку, необхілно надати фінансово-кредитному інституту ліквідну заставу. Як правило, це нерухомість. Друга причина в тому, що фінансові інститути, щоб уникнути будь-яких ризиків, бажають бачити у вашій особі постійного клієнта. І останнє - банки не кредитують підприємства більш ніж на 1 рік.

Сьогодні Національний банк виступає у своїх телеграмах з призивом до банків кредитувати вугледобувні підприємства. Але при цьому він просить звертати увагу на кредитоспроможність цих підприємств та наявність реального забезпечення для своєчасного погашення кредитів та процентів по ним.

Описані тенденції руху кредитних ресурсів характерні для всього періоду реформи в Україні, які тривають з 1991 р. До певної міри вони характерні і для періоду 1994-1997 р.р.

Таблиця 1

Залишки заборгованості на кінець 1997 року.

[1, с.62]

Роки | Всього | У валюті | За терміном

Національній | Іноземній | Кроткострок. | Довгострок.

1991 | 0,97 | 0,97 | - | 0,85 | 0,12

1992 | 27 | 24 | 3 | 26 | 1

1993 | 406 | 358 | 21 | 396 | 11

1994 | 1558 | 1199 | 359 | 1381 | 176

1995 | 4113 | 3029 | 1084 | 3678 | 435

1996 | 5452 | 4102 | 1350 | 4885 | 607

1997 | 5093 | 3752 | 1342 | 4472 | 621

Таблиця 2

Питома вага у загальному обсязі, %

[1, с. 62]

Роки | Всьго | У валюті | За терміном

Національній | Іноземній | Короткострок. | Довгострок.

1991 | 100 | 100 | - | 87,2 | 12,8

1992 | 100 | 90,6 | 9,4 | 95,4 | 4,6

1993 | 100 | 94,8 | 5,2 | 97,4 | 2,6

1994 | 100 | 77 | 23 | 88,7 | 11,3

1995 | 100 | 73,6 | 26,4 | 89,4 | 10,6

1996 | 100 | 75,2 | 24,8 | 88,9 | 11,1

1997 | 100 | 73,2 | 26,3 | 87,8 | 12,2

Наведені дані свідчать про коливання частки продуктивних кредитів в загальному обсязі кредитних вкладень (кредити НБУ практично повністю направлялися на кредитування внутрішнього боргу, дефіцитів державного бюджету та пенсійного фонду і , отже не можуть характеризуватися як продуктивні), якщо в 1994-1995 р.р. вони мали стійку тенденцію до зростання, то в 1996-1997 р.р. спостерігається зворотна тенденція.

Важливі висновки випливають з аналізу співвідношення між довгостроковими і короткостроковими кредитами. Значні зміни в стуктурі як короткострокового так і довгосторокового кредитування відображають реальні труднощі перехідного періоду до ринкових відносин. Протягом останніх років велика частка