дослідження,пізнання в галузі історії,культури.Вони мають фінансувати з державного бюджету.Відомо,що навіть розвинені країни не дозволяють собі проводити науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи з усього спектру науково-технічних дисциплін,оскільки реалізація великомасштабних програм вимагає значних ресурсів.Виходячи з тієї ситуації,в якій знаходиться економіка України,коли можливості виділення фінансових і матеріально-технічних ресурсів вкрай обмежені,науково-технічна політика держави повинна мати селективний характер,будуватися на обгрунтованій стратегії вибору та реалізації пріоритетів.Вони мають бути пов’язані з першочерговими структурними змінами в економіці та тими,що здатні стати конкурентними на зовнішньому ринку.
Фінансовий ринок. Фінансовий ринок – це специфічна сфера економічних відносин,де відбувається купівля – продаж фінансових ресурсів.Вона характерна лише для розвиненої ринкової економіки і включає:ринок капіталів(інвестиційний ринок),ринок кредитів,ринок цінних паперів.Такий ринок формується на основі коштів підприємств,організацій і населення й обслуговує оборот платіжних коштів,кредитів та цінних паперів.У розвиненому конкурентному середовищі він створює гнучкий механізм мобілізації та перерозподілу вільних коштів для забезпечення фінансування витрат підприємстві організацій,істотного розширення можливостей вишукування необхідних фінансових ресурсів для виробничого і соціального розвитку.
Ринок каптіалів(інвестиційний ринок) здійснює інвестиції,тобто вкладення у виробничу і невиробничу сфери економіки,забезпечуючи загальний розвиток їх.
Джерелом інвестиційного капіталу до 70-х років у нашій країні був державний бюджет.З 70-х років підприємствам надана певна можливість самостійно здійснювати частину інвестицій.Проте частка їх була малою,що не давало змоги підприємствам бути незалежними в інвестиційній діяльності.Більше того,купити засоби виробництва при централізованому матеріально – технічному забезпеченні було неможливо.Все це виключало можливість існування інвестиційного ринку.Останній стає реальністю лише за умов,коли господарюючі суб’єкти мають власні кошти на ці цілі.Отже,джерелом їх є прибуток від господарської діяльності.Інвестиційний ринок активно впливає на інші ринки,в тому числі на ринок предметів споживання і послуг.Наприклад,якщо певний товар користується підвищеним попитом,то збільшення його виробництва залежить від капіталовкладень в цю сферу.А це,в свою чергу,призводить до зростання попиту на відповідне знаряддя та предмети праці,робочу силу,тобто сприяє розширенню виробництва в інших галузях.
Оборот капіталу у сфері,де виробляються товари широкого вжитку,більш прискорений через менший цикл виробництва,ніж у суднобудуванні,видобувних галузях,будівництві тощо.З одного боку,це сприяє більш швидкому поверненню вкладених у справу грошей,а з іншого – зумовлює посилення конкуренції,нестабільність через активний вплив моди,сезону і тощо.
Оскільки конкуренція стимулює активне впровадження нової техніки та технологої,розробку нових моделей товарів,підвищення їхньої якості,підприємства потребують все нових інвестицій.Важливим джерелом їх є кредит,який надається у вигляді позик і являє собою необхідний компонент фінансового ринку – кредитний ринок.
Кредитний ринок є системою відносин між позикодавцями і позикоодержувачами з приводу позики в товарній або грошовій формі.Суб’єктами кредитного ринку виступають юридичні особи(підприємства,організації,банки,держава) через свої повноправні органи,а також фізичні особи(громадяни).Залежно від суб’єктів і змісту відносин розрізняють:взаємний кредит,тобто кредитні відносини між підприємствами,фізичними особами і небанківськими закладами;різновидом взаємного кредиту є комерційний кредит у товарній формі,що надається постачальником покупцеві;банківський кредит надається банками,як правило,у грошовій формі;при державному кредиті кредитором виступає держава;кредит на цілі споживання може надаватися у формі взаємного(комерційного) і банківського;позикоодержувачами є фізичні особи.
Позикоодержувачі залежно від величини позики,строку,на який вона береться,попиту і пропозиції кредитів,рівня інфляції та інших економічних факторів сплачують кредиторам певний процент.Ринок цінних паперів у вигляді акцій,облігацій,зобов’язань державної скарбниці,ощадних сертифікатів та векселів не тільки є прямим продовженням кредитного ринку,з яким він взаємодіє а й має багато особливостей ,одна з яких полягає у необхідності правового регулювання відносин між усіма його учасниками.Цінні папери – це грошові документи,які визначають взаємовідносини між суб’єктами,що їх випустили,і тими,хто придбав їх.Вони передбачають виплату доходу у вигляді дивідентів або відсотків,а також можливість передачі грошових та інших прав,передбачених цими документами,особам,що є власниками їх.
Акція свідчить,що її власник став одним з співвласників підприємства і має права на отримання певної частки прибутку,який називається дивідентом,на управління підприємством,а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного підприємства.Акції випускаються на пред’явника та іменні.Кожна акція має номінальну вартість,а у випадку вільного обігу на ринку цінних паперів – і ринковий курс.Останній залежить від кількості акцій,розміру дивідентних виплат та позичкового процента.
На ціну акції значною мірою впливає довіра до того чи іншого підприємства.Воно грунтується як на суб’єктивній інформації,так і на реальних фактах щодо перспектив розвитку господарства.
Власник облігації є кредитором одного з суб’єктів господарювання,за що отримує певний фіксований процент.Засоби,які вкладені в акції,можуть бути компенсовані лише через продаж їх на фондовій біржі за курсом,а облігацї – через передбачений час відшкодовуються за номінальною вартістю.
Зобов’язання державної скарбниці засвідчують,що їхній власник вніс кошти в бюджет,що дає йому право на отримання фінансового доходу протягом усього строку володіння цими цінними паперами.Вони бувають коротко,середньо- і довгострокові(від кількох місяців до одного року,5 і 25 років).Держава здійснює за ними щорічно виплати за купонами,а також за тиражними погашеннями шляхом викупу.Ощадні сертифікати-це письмове свідоцтво кредитної установи про депонування коштів,яке дає право на отримання через визначений строк депозиту і прцентів за ним.Вексель – грошове зобов’язання,яке має бути сплачене боржником його власнику.
Ринок цінних паперів у нашій країні перебуває у зародковому стані,але він має активно розвиватися.Все більше фізичних і юридичних осіб намагатимуться стати власниками цінних паперів.Як же саме ? Акція дає більші дивіденди,облігація – менший процент,проте є більш надійною,оскільки не пов’язана з ризиком.Однак власник облігацій не має можливості брати участі у розвитку компанії,розділити її фінансовий успіх.Мрія будь-якого інвестора – купити цінний папір,який би поєднував високу прибутковість з не менш високою надійністю.Таким міг би бути актив,який би поєднував позитивні якості акцій та облігацій.
Конвертовані облігації та привільовані акції – цінні папери,які інвестор може обміняти на певну кількість
