У підготовці рейтингів приймав також участь "Centre for International Development", що діє при Гарвардському університеті. Гарвардські економісти, як і експерти "World Economic Forum", дали високу оцінку Сінгапуру, Малайзії й Ірландії, що активно впроваджують закордонні технології. Такі країни, як Китай, Португалія, Тайвань і Ірландія, мають гарні перспективи для підвищення конкурентноздатності, у той час як Швеція, Німеччина, Бразилія, Туреччина й Індія, навпаки, мають більш високий рейтинг "поточної", чим "зростаючої" конкурентноздатності.

Дані рейтинги багато в чому збігаються з рейтингом, підготовленим раніше в поточному році "International Institute for Management Development" - "IMD" (м.Лозанна). Однак в оцінці деяких країн є істотні розходження. Так, якщо в рейтингу "поточної конкурентноздатності" WEF Великобританія знаходиться на 8-м місці, то в списку "IMD" - на 15-м, Ірландія - на 22-м і 10-м місцях відповідно. Ці розходження порозуміваються тим, що вищезгадані організації використовували різні показники для складання індексів конкурентноздатності. Наприклад, "IMD" зробив більший акцент на показниках, що відбивають якість життя.

Конкурентноздатність країни

Синтетичним показником, що поєднує конкурентноздатність товару, товаровиробника, галузеву конкурентноздатність і характеризує положення країни на світовому ринку, є показник її конкурентноздатності.

У самому загальному виді конкурентноздатність країни можна визначити як її здатність в умовах вільної сумлінної конкуренції робити товари і послуги, що задовольняють вимогам світового ринку, реалізація яких збільшує добробут країни й окремих, її громадян.

Найбільш репрезентативний показник конкурентноздатності вперше був розроблений відомою міжнародною організацією - Світовим економічним форумом у 1986 році. Щорічна доповідь по конкурентноздатності країн на світовій арені до 1996 року готувалася під егідою Світового економічного форуму Міжнародним інститутом менеджменту і розвитку (Лозанна) із залученням матеріалів ще 23 міжнародних економічних інститутів.

Згодом Світовий економічний форум і Міжнародний інститут менеджменту і розвитку стали публікувати окремі доповіді про конкурентноздатність країн світу, використовуючи приблизно аналогічні методики визначення рейтингу країни в списку найбільш конкурентноздатних країн світу.

Для визначення рейтингу конкурентноздатності у світових табелях про ранги використовуються багатофакторні векторні моделі, у яких враховується 381 показник. Вони згруповані у вісьмох агрегованих групах:

внутрішній економічний потенціал,

зовнішньоекономічні зв'язки,

державне регулювання,

кредитно-фінансова система,

інфраструктура,

система керування,

науково-технічний потенціал,

трудові ресурси.

У розробленій методиці об'єктивні статистичні показники по кожній країні (близько 70 відсотків усіх показників) доповнюються суб'єктивними факторами - експертними оцінками аналітиків, опитуванням думки керівників великих корпорацій і ведучих економічних експертів по різних країнах.

Кількість досліджуваних країн постійно збільшується, і в 1999 році аналіз проводився по 53 країнам світу, з яких більше половини відносяться до промислово розвитих країн, а інші - до нових індустріальних країн (НІК) і країнам з перехідною економікою.

За допомогою спеціально розробленої методики (з використанням економіко-математичних моделей) кожна країна ранжирується по кількості набраних балів, що визначають її місце на ієрархічній градації конкурентноздатності. Більш високе місце свідчить не тільки про рівень розвитку продуктивних сил країни, але і гнучкості її економічної системи, здатної до перебудови відповідно до змін на світовому ринку.

Протягом семи років (з 1987 по 1993р.) список найбільш конкурентноздатних країн світу очолювала Японія. Однак в останні роки в зв'язку з глибокими структурними змінами в її економіці, кризовими явищами в окремих галузях, у тому числі в банківській і соціальній сферах, Японія опустилася на 3-і місце.

Перше місце у світі по конкурентноздатності економіки в 1994 році зайняла США, якої удалося вирватися вперед завдяки застосуванню інноваційних технологій у багатьох галузях - від виробництва комп'ютерів до створення сучасних телекомунікаційних систем, твердому контролю за вартістю робочої сили, а також низькому курсу долара.

У 90-х роках, до азіатської фінансової кризи, найбільше стрімко по ієрархічній градації конкурентноздатності піднімалися нові індустріальні країни.

У першу двадцятку найбільш конкурентноздатних країн у 1994 році входили чотири НІК, причому Сінгапур і Гонконг займали відповідно 2е і 4е місця. Постійно поліпшували свої позиції у світовій економіці Тайвань, Малайзія, Таїланд, Чилі, Південна Корея й інші.

У 1996 році Світовий економічний форум (Женева) і Міжнародний інститут менеджменту і розвитку підготували самостійні дослідження про конкурентноздатність країн світу, використовуючи трохи відмінні друг від друга методології ранжирування країн.

У 1995 році за версією Світового економічного форуму в список 20 найбільш конкурентноздатних економік входили наступні країни: США, Сінгапур, Гонконг, Японія, Данія, Норвегія, Нідерланди, Люксембург, Швейцарія, Німеччина, Нова Зеландія, Канада, Чилі, Швеція, Фінляндія, Австрія, Бельгія, Тайвань, Великобританія, Франція.

У 1995 році вперше в список найбільш конкурентноздатних країн були включені країни з перехідною економікою, серед яких найбільш високе 34-і місце зайняв Китай, випередивши колишні соціалістичні країни Східної Європи. Основними конкурентними перевагами Китаю є динамізм економіки, сприятливий інвестиційний клімат, значні трудові ресурси.

У доповіді Світового економічного форуму за 1999 рік про конкурентноздатність країн світу перші десять місць розподілилися в такий спосіб: Сінгапур, США, Гонконг, Тайвань, Канада, Швейцарія, Норвегія, Люксембург, Великобританія і Нідерланди.

Із середини 90-х років список найбільш конкурентноздатних країн світу очолювали азіатські нові індустріальні країни - Сінгапур і Гонконг. Фінансові потрясіння на азіатських ринках, а також передача Гонконгу під юрисдикцію КНР уплинули на положення цих країн у світовій економіці і міжнародній конкурентноздатності.

В опублікованому в 2000 році черговому рейтингу країн, за версією Міжнародного інституту розвитку менеджменту, 1-е місце зайняла США, 2-е - Сінгапур, 3-є - Фінляндія, 4-е - Нідерланди, 5-е - Швейцарія, 6-е - Люксембург, 7-е - Ірландія, 8-е - Німеччина, 9-е - Швеція, 10-е - Ісландія. Істотно підвищили конкурентноздатність європейські країни - Фінляндія, Ірландія і Швеція. Погіршилися позиції азіатських країн - Гонконгу (14-е