Для задоволення основних потреб необхідно задіяти весь потенціал розвитку. Сталий розвиток, безумовно, вимагає більш інтенсивного економічного росту в тих місцях, де зазначені потреби не задовольняються. У інших місцях він може відповідати сучасним темпам за умови, що підтримання цього росту відбиває широкі принципи сталості та відсутність експлуатації. Але одного економічного росту недостатньо. Високі рівні виробничої діяльності можуть співіснувати із бідністю та можуть бути загрозою для навколишнього середовища. Тому сталий розвиток вимагає від суспільства задоволення людських потреб шляхом збільшення виробничого потенціалу і забезпечення справедливих можливостей для всіх.

Зростання чисельності населення збільшує навантаження на ресурси і може сповільнити підвищення життєвого рівня в районах, де широко поширені бідність і відсталість. Питання полягає не тільки в абсолютній чисельності населення, але й у просторовому розподілі ресурсів, тому для сталого розвитку необхідне поєднання демографічних змін з еволюцією виробничого потенціалу екосистеми[9, гл.1, р.3].

У суспільства, нажаль, є багато можливостей підірвати спроможність задоволення потреб свого народу, наприклад, завдяки надмірному використанню ресурсів. Недостатньо спланований та продуманий розвиток може істотно погіршити умови життя населення.

Економічне зростання не має визначених меж, що стосуються чисельності населення або рівня використання ресурсів, і при порушенні яких може відбутися екологічна катастрофа. Граничні ситуації в більшій мірі проявляються у вигляді підвищення витрат і скорочення прибутку, ніж у вигляді раптової втрати якої-небудь ресурсної бази. Краще знання природних закономірностей і розвиток технології можуть сприяти збільшенню гранично припустимого навантаження на еколого-ресурсну базу. Але абсолютні межі використання звичайно існують, і принципи сталого розвитку вимагають, щоб задовго до їх досягнення людство винайшло технологічні можливості для зменшення інтенсивності використання[3, ст.25].

Зрозуміло, що економічне зростання і розвиток призводять до змін у природних екосистемах. Змінюється будь-яка екосистема, де б вона не знаходилася. Якщо говорити про відновлювані ресурси, то вони не будуть виснажені, якщо коефіцієнт використання не перевищує можливості їхнього відновлення та природного приросту. Але так як більшість відновлювальних ресурсів - це частина складної і взаємозалежної екосистеми, то максимальний рівень видобутку ресурсів повинен враховувати наслідки для цієї екосистеми, щоб не підірвати її спроможність до відтворення[5, ст.51].

Що стосується невідновлювальних ресурсів, то їхнє використання зменшує запаси, що будуть знаходитися в розпорядженні майбутніх поколінь. Але це не означає, що не варто користуватися цими ресурсами. У загальному темпи виснаження повинні враховувати дефіцитність ресурсів, наявність технологій, що сприяють їхньому раціональному використанню, і можливість застосування замінників. Так, наприклад, не можна знижувати родючість землі за межі, де її відновлення стане абсолютно нерентабельним. Освоєння мінеральної сировини і палива повинно бути комплексним та проходити в рамках ресурсозбереження з таким розрахунком, щоб не вичерпати їх цілком до появи замінників. Відповідно до вимог концепції сталого розвитку темпи використання невідновлювальних ресурсів повинні стати максимально гнучкими в залежності від конкретних умов[5, ст.52].

Ще одним негативним аспектом процесу розвитку є зникнення за рахунок нього природного розмаїття. А зникнення окремих видів рослин та тварин може істотно обмежити вибір для наступних поколінь. Тому сталий розвиток вимагає збереження якомога більшої їх кількості.

Підсумовуючи все вищезазначене, можна сказати, що сталий розвиток передбачає досягнення такого стану, коли наявний рівень використання ресурсів буде повністю задовольняти потреби теперішнього суспільства і, одночасно, не буде позбавляти суспільство майбутнього можливостей їх використання.

2. Генеза ідеї сталого розвитку

Розробка цієї ідеї почалася восени 1983 р., коли згідно з резолюцією 38/361 Генеральної Асамблеї ООН було створено Міжнародну Комісію у справах навколишнього середовища та розвитку. Очолила її колишній прем’єр-міністр Норвегії Гро Харлем Брунтланд. Перед Комісією були поставлені такі завдання:

запропонувати нові довгострокові стратегії в галузі сталого навколишнього середовища, які б дозволили забезпечити сталий розвиток у довгостроковому періоді;

рекомендувати шляхи співпраці розвинутих країн та країн, що розвиваються, в галузі охорони навколишнього середовища;

розглянути засоби, за допомогою яких світове співтовариство змогло б ефективно розв’язувати проблеми навколишнього середовища;

допомогти виявити спільні підходи до розуміння проблем навколишнього середовища та того, що необхідно зробити для успішного вирішення проблем захисту та підвищення якості стану навколишнього середовища, сформулювати довгострокову програму дій для наступних десятиліть та цілі, які повинно поставити перед собою світове співтовариство[5, ст.7].

Комісія функціонувала в якості незалежного органа. Всі її члени виступали як незалежні спеціалісти, а не як представники відповідних урядів. Таким чином, Комісія мала можливість розглядати будь-які питання, звертатися за порадою до будь-яких осіб чи організацій, формулювати та вносити будь-які пропозиції та рекомендації, які вона вважала доцільними.

У 1987 р. Комісія завершила свою роботу. Її доклад було розглянуто на сорок другій сесії Генеральної Асамблеї ООН восени 1987 р. [5, ст.361]. Подальшого розвитку ідеї докладу Комісії набули в рішеннях Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку, що була проведена в Ріо-де-Жанейро у червні 1992 р. На цьому форумі планетарного масштабу було прийнято ряд важливих документів, зокрема, — Програму дій “Порядок денний на 21 століття” — основоположний документ в галузі переходу до сталого розвитку країн світу. Цей документ спрямовує уряду країн світу, неурядові організації та фахівців до діалогу та здійснення заходів, спрямованих на формування більш ефективної і справедливої світової економіки як засобу створення сприятливих умов для досягнення цілей в галузі довкілля та розвитку. укладення цього документа поклало початок новому глобальному партнерству в інтересах сталого розвитку