Найважливішою проблемою усе більш взаємозалежного світу стає не співробітництво різних систем, а взаємодія різнорівневих структур. Вони характеризуються не тільки ступенем розвиненості, але і ступенем захопленості в МПП і світове господарство. Знамення часу — інтеграція, причому інтеграція загальна, а не тільки міжнародна. Відбувається інтеграція капіталів, виробництв, праці. Особливістю цього процесу є те, що він, виникнувши спочатку в Європі (Європейське економічне співтовариство — ЄЕС), за останні роки охопив нові країни і регіони. Взяти Азіатсько-Тихоокеанський регіон (АТР), що залучає увагу до себе головним чином як зона найбільш динамічного у світі економічного розвитку. Саме випередження інших районів земної кулі по темпах росту в сполученні зі стрімким підвищенням міжнародної конкурентоспроможності групи країн, що розвиваються, АТР дає підстави говорити про наближення «тихоокеанської ери», чи періоду, коли регіон стане центром світового економічного розвитку.

Інше могутнє економічне об'єднання -— Північноамериканська зона вільної торгівлі, створення якої проголошене в серпні 1992 року після двох з половиною років переговорів між США, Канадою і Мексикою. Утвориться єдиний економічний простір з 360 млн. споживачів і сукупним обсягом виробництва в 7 трлн. дол.

На якісно новий етап розвитку виходить Європейський союз (колишнє Європейське співтовариство) — ЄС. Відповідно до Єдиного європейського акта, прийнятим країнами — членами ЄС у 1992 році, закінчень процес створення єдиного внутрішнього ринку цього об'єднання. Ліквідовані практично всі бар'єри, що залишилися, на шляху вільного переміщення товарів, послуг, капіталів і людських ресурсів. Скасовуються залишившиєся митні формальності у взаємній торгівлі, інтенсифікуються розробка і впровадження загальних європейських стандартів, скасовуються останні валютні обмеження і т.д. Зняття всіх цих бар'єрів може підвищити темпи економічного росту ЄС, знизити рівень цін на ряд послуг, зменшити витрати виробництва й у кінцевому рахунку підсилити економічні позиції ЄС у світі, їхня конкурентоспроможність.

Інтеграція економічного життя у світі йде по багатьом усе більш множучимся напрямках. Це, по-перше, інтернаціоналізація продуктивних сил шляхом повсюдного поширення технологічного способу виробництва: через обмін засобами виробництва і технологічних знань, а також у формі міжнародної спеціалізації і кооперації, що зв'язують господарські одиниці в цілісні виробничо-споживчі системи; шляхом виробничого співробітництва, міжнародного переміщення виробничих ресурсів; через формування глобальної матеріальної, інформаційної, організаційно-економічної інфраструктури, що забезпечує здійснення міжнародного обміну. Це, по-друге, прояв інтернаціоналізації через МПП. По-третє, зростання масштабів і якісна зміна характеру традиційної міжнародної торгівлі упредметненими товарами, у силу чого вона робить нині незмірно більший вплив на інтернаціоналізацію економічного життя, чим у 20—30-і роки поточного сторіччя. По-четверте, це міжнародне переміщення фінансових і виробничих ресурсів, що забезпечує переплетення і взаємозалежність економічної діяльності в різних країнах. Таке переміщення відбувається у формі міжнародного кредиту чи закордонних інвестицій. По-п'яте, усе більш важливим напрямком міжнародного співробітництва стає сфера послуг, що розвивається швидше, ніж сфера матеріального виробництва. По-шосте, швидко росте міжнародний обмін науково-технічними знаннями. Фронт світової науки і техніки стрімко розширюється. У сполученні з їхнім швидким розвитком це приводить до того, що нині жодна країна поодинці не в змозі вирішувати всі питання НТП і тим більше бути лідером на всіх напрямках розвитку науки і техніки. По-сьоме, усе більш зростають масштаби міжнародної міграції робочої сили, до якої починають підключатися як експортери Росія та інші держави на території колишнього СРСР. Нарешті, по-восьме, одночасно зі зростаючою інтернаціоналізацією впливу виробництва і споживання на природне середовище росте потреба в міжнародному співробітництві, спрямованому на рішення глобальних проблем сучасності (охорона природного середовища, освоєння Світового океану, космосу, допомога голодуючому населенню країн, що розвиваються, та ін.).

Таким чином, сучасний світ стрімко рухається до нової, синтезованої моделі розвитку. Її характеризують не тільки якісне відновлення технологічної бази виробництва, широке впровадження ресурсо- і енергозберігаючих технологій, але і принципово важливі зрушення в структурі, змісті і характері процесів виробництва і споживання. Світове співтовариство поступове переборює неспроможний комплекс «боротьби двох систем». Але зламування біполярної моделі міжнародних відносин виявив інший найгостріший конфлікт у світі — між центральною (Північ) і периферійними частинами (Південь) у структурі світового господарства. Проблема виживання робить необхідної органічну інтеграцію цих двох частин на основі їхньої взаємної адаптації й активних зв'язків.

4. Результати світового ринку в розвитку світового господарства.

4.1 Світовий ринок та міжнародна торгівля.

Головною зовнішньою ознакою існування світового ринку є пересування товарів і послуг між країнами. Міжнародна торгівля складається з двох зустрічних потоків товарів – експорту й імпорту і характеризується торговим сальдо і торговим оборотом. За деякими оцінками на долю торгівлі приходиться близько 80 відсотків всього обсягу міжнародних економічних відносин. Сучасні міжнародні економічні відносини, що характеризуються активним розвитком світової торгівлі, вносять багато нового і специфічного в процес розвитку національних економік.

Міжнародна торгівля є формою зв'язку між товаровиробниками різних країн, що виникає на основі міжнародного поділу праці, і виражає їхню взаємну економічну залежність.

Структурні зрушення, що відбуваються в економіці країн під впливом науково-технічної революції, спеціалізація і кооперування промислового виробництва підсилюють взаємодію національних господарств. Це сприяє активізації міжнародної торгівлі. Міжнародна торгівля, опосредуюча рух усіх міждержавних товарних потоків, росте швидше виробництва. Відповідно до досліджень Всесвітньої торгової організації на кожні 10% росту світового виробництва приходиться 16% збільшення обсягу світової торгівлі.