робити акцент на незмінність і довготривалість господарських зв’язків. У період трансформаційних перетворень такий механізм державного регулювання не завжди прийнятний, оскільки перехідна економіка динамічно змінюється, держава повинна сприяти змінам не лише умов діяльності, а навіть і функцій суб’єктів господарювання. В кінцевому підсумку усе це підвищує ризиковість господарювання у всіх сферах діяльності, вимагає активних заходів держави щодо формування ринку страхових послуг, потребує дієвого, але виваженого її втручання (законодавчого, економічного) у процес реформування.
Державне регулювання страхової діяльності здійснюється також у певних межах і місцевими органами виконавчої влади. Але рішення цих органів мають обмежений діапазон дії. До компетенції місцевих органів влади входить розробка методичних рекомендацій щодо проведення експерименту на їх території, спрямованого на страхування певного ризику, визначення специфічних особливостей муніципального страхування, видання нормативних актів щодо контролю страховиків, які проводять страхування за програмами, розробленими з ініціативи та під контролем місцевих органів влади.
Діючі моделі державного регулювання ринку страхування передбачають пошук оптимального співвідношення внутрішніх сил ринкового саморегулювання та безпосереднього впливу державних органів нагляду. За перехідної економіки основний тягар припадає на державні органи нагляду за страховою діяльністю, адже в умовах нестабільного ринкового середовища, відсутності чітко визначеної стратегії розвитку та макроекономічної стабільності можливості ринкової саморегуляції досить обмежені і не можуть реально забезпечувати потреби страхового захисту від наявних ризиків. При цьому важливою передумовою якісних зрушень в регулюванні страхового ринку є рівень підготовки кадрів, особливо фахівців андерайтингу та аудиту.
Щоб страховий ринок функціонував стабільно, а страховики були спроможні виконувати свої зобов’язання перед страхувальниками, а також, щоб була належна керованість та гарантованість страхового підприємництва, недостатньо вдосконалювати лише законодавство, що регулює страховий ринок. Необхідно розробляти та впроваджувати систему кодексів: торговельний, цивільний, господарський, податковий; належить послідовно вдосконалювати фінансове і банківське законодавство. Конче необхідним є створення сукупності законодавчих актів, які б охоплювали усі сектори ринкової економіки, сприяли упорядкуванню взаємовідносин між суб’єктами ринку на всіх фазах процесу відтворення.
Державне регулювання страхової діяльності зумовлює необхідність створення єдиного інформаційно-аналітичного центру, в якому б опрацьовувалися б масиви даних з усього спектра фінансування страхового ринку. Одним з важливих питань, які на сьогодні хвилюють страхові компанії держави, є проникнення зарубіжних страхових компаній на вітчизняний страховий ринок і пов’язана з цим можливість перекачування страхових платежів за кордон, поскільки існуючим законодавством від цього не має захисту. Тому нашим страховим компаніям необхідно перш за все збільшити розмір статутного капіталу в межах 0,5-1,0 млн.ЕКЮ, що дасть можливість брати на себе більшу відповідальність і удержувати крупні ризики без передачі на перестрахування та в певній мірі поставити економічний бар’єр для переведення страхових платежів за кордон.
Розділ. ІІ. Аналіз сучасного стану страхового ринку
2.1. Характеристика продавців страхових послуг
Правовою основою розвитку страхової діяльності є Закон України «Про страхування», введений в дію постановою Верховної Ради № 86/98-ВР від 07.03.96, який регулює відносини в сфері страхування і спрямований на утворення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, організацій та громадян, що в повній мірі відноситься і до всіх сфер АПК. При цьому предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. По формах страхування поділяється на обов’язкове та добровільне.
Класифікація по видах страхування включає особисте страхування, майнове страхування та страхування відповідальності і перестрахування.
У відповідності до вказаного Закону (ст. 1) страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій). При цьому згідно із ст. 2 страховиками визначаються юридичні особи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України «Про господарські товариства» та при одержанні у встановленому порядку ліцензії на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика може бути не менше трьох. Страхова діяльність здійснюється виключно страховиками-резидентами України.
В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визначаються державні організації, які створені і діють відповідно до Закону «Про страхування».
Страхувальниками визначаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України (ст. 3).
При цьому страховий ринок повинен функціонувати на конкурентній основі при постійному розширенні видів страхових послуг і прибутковості страхової діяльності.
На страховому ринку України найбільшого розповсюдження набув прямий продаж страхових послуг, який здійснюється через страхові компанії різного типу.
Страхова компанія — історично визначена суспільна форма функціонування страхового ринку, яка являє собою обособлену структуру, що здійснює укладання договорів (угод) страхування та їх обслуговування, тобто бере на себе зобов’язання відшкодувати страхувальнику збитки при настанні страхового випадку. При цьому продавці страхової послуги можуть бути представлені різними формами власності: державною, акціонерною, кооперативною, приватною. Разом з тим, створення державних страхових компаній є формою втручання держави в діяльність страхового ринку і монополізації його окремих функцій, які не можуть виконувати інші страхові компанії. Прикладом може бути Державна акціонерна страхова компанія з надання екстренної медичної допомоги іноземцям (м.Київ) і частково Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», як правонаступниця Укрдержстраху. До речі, основним партнером (акціонером) НАСК «Оранта» є Українська державна кредитно-інвестиційна компанія (Держінвест України), яка в 1998 р. володіла контрольним пакетом акцій (56%) НАСК «Оранта».
Як уже відзначалося, основними продавцями страхових