Актуальним нині бачиться не вступ України до ГАТТ/СОТ, а реалізація Угоди про вільну торгівлю країн СНД, укладеної 15 квітня 1994 року, зі зміна-ми та доповненнями до неї від 2 квітня 1999 року, створення згідно з Угодою про партнерство і співробітництво зони вільної торгівлі між країнами ЄС та Ук-раїною (на ці регіони припадає близь-ко 70% нашого зовнішньоторговельно-го обороту) та здобуття нею статусу країни з ринковою економікою.

Зауважимо, що основні обсяги про-позиції національних грошей унаслідок стагнації ринку ОВДП спрямовуються на фінансування дефіциту державного бюджету (оскільки Національний банк є чи не єдиним покупцем цінних па-перів уряду на первинному ринку). На придбання ж іноземної валюти у резер-ви НБУ та на рефінансування комер-ційних банків іде близько 20% від обся-гу кредитної емісії. Це ускладнює рефі-нансування Національним банком ко-мерційних банків та посла&поє вплив облікової ставки на рівень кредитних ставок кінцевого позичальника.

Зрозуміло, що впровадження зазна-чених заходів валютної політики і зни-ження облікової ставки НБУ та резерв-них вимог щодо комерційних банків сприятимуть збільшенню обсягів креди-тування реальної економіки у разі змен-шення кредитних ризиків, поліпшен-ня умов конкуренції на ринку кредит-них ресурсів та посилення засад діяль-ності фондового ринку. Зважаючи на відновлення у перспективі функціону-вання ринку державних цінних паперів, довільно в законодавчому порядку обме-жити дохідність за ОВДП середньою дохідністю за кредитами комерційних банків суб'єктам господарювання, щоб не порушувати ринкову мотивацію діяль-ності приватних фінансових інститутів. При цьому вирішального значення для забезпечення динамічної рівноваги суміжних фінансових ринків (валютно-го, кредитного та фондового) набувають заходи у сфері бюджетної політики.

Законодавство економічно розвину-тих країн містить норми, які визначають межі державного втручання у фінансові ринки, аби не порушувати ринкових процесів. Так, законами про центральні банки (Закон України "Про Національ-ний банк" щодо цього — не виняток), як правило, заборонено купівлю борго-вих зобов'язань не за ринковими став-ками безпосередньо у емітента, в тому числі й в уряду. Такі операції емісійно-го банку на відкритому ринку дозволе-но лише в разі реалізації процентної політики та політики ліквідності з ме-тою забезпечення стабільних умов гро-шового ринку.

Аналогічними мають бути підходи до дій уряду на ринку позичкового капіта-лу. Якщо пропозиція кредитних ресурсів на ринку капіталів зростає повільніше, ніж обсяги державних внутрішніх за-позичень, підвищується попит на по-зичковий капітал, а відтак і його вар-тість. У цій ситуації конкуренція приват-них суб'єктів господарювання та держа-ви за кредитні ресурси не рівна. Ме-жею урядових запозичень капіталу на внутрішньому ринку має бути ефек-тивність державних інвестицій для стру-ктурної трансформації економіки, що становить одну з головних функцій дер-жави у господарській сфері. В Україні впродовж останніх років поряд зі зро-станням внутрішнього та зовнішнього боргу спостерігається скорочення дер-жавних витрат на інвестиції у вироб-ництво та інфраструктуру. Основна ча-стина державних запозичень викори-стовується на споживання.

РЕЖИМ КУРСОУТВОРЕННЯ ТА ІНВЕСТИЦІЇ

На зовнішньоекономічну діяльність країни, структуру виробництва, споживання, рух капіталу відчутно впливають вибір режиму курсоутворення та динаміка валютного курсу. Ста-більність курсу національної валюти — суттєва складова привабливості інве-стиційного клімату.

За класифікацією МВФ, у світі нині застосовують п'ять основних режимів валютних курсів: фіксований щодо однієї валюти, фіксований щодо коши-ка валют, обмежено гнучкий, із керова-ною гнучкістю та плаваючий.

Кожен валютний режим має певні переваги та вади. Плаваючий курс дає змогу діяти незалежно від стану пла-тіжного балансу, тобто проводити моне-тарну політику, яка не зобов'язує під-тримувати валютний курс у заявлених межах. Але йому зазвичай притаманна нестабільність, спричинювана зокрема спекуляцією. Проте й фіксовані валютні курси можуть дорого обійтися еко-номіці, оскільки вони нерідко підтриму-ються за рахунок підвищення процент-них ставок, до того ж перехід до іншо-го валютного режиму пов'язаний із пев-ними труднощами. За сучасних умов режими фіксованого та вільно плаваю-чого курсів у чистому вигляді не прак-тикують - застосовують їх модифікації: фіксований, але регульований валютний курс та курс керованого плавання. Різниця між цими полярними режима-ми стосується технічної сторони під-тримки стабільності валютних курсів, коли вони коливаються один щодо іншого. Але й ця, суто операційна різниця поступово стирається. За умов зро-стання мобільності капіталу та впливу низки інших факторів країнам дово-диться вдаватися до все частіших та незначніших коригувань офіційно вста-новлених валютних паритетів. Із метою залучення капіталу гнучкі валютні режими поєднують із різними схемами стра-хування, зокрема кредитного.

Україна використовувала кілька ре-жимів валютного курсу — від плаваючо-го до фіксованого з подальшим перехо-дом до керованого плаваючого курсу. Впродовж 1996 та першої половини 1997 року курс національної грошової оди-ниці фактично коливався у межах утво-реного валютного коридору 1.7—1.9 грн. за долар США. 3 другого півріччя 1997 року і донині в Україні встановлюють-ся межі граничних коливань курсу гривні щодо долара США (валютний коридор).

За будь-яких режимів завдання ва-лютної політики полягає у підтримці відносної стабільності курсу національ-ної валюти. Так, унаслідок серпневої кризи 1998 року в