Відповідно до діючого законодавства Національний банк здійснює обслуговування державного борту.

Національний банк України виконує функцію генерального агента Міністерства фінансів з обслуговування розміщення облігацій внутрішньої державної позики та проведення платежів за ними.

Національний банк України організує продаж облігацій на первин-ному ринку в формі аукціонів, а також шляхом продажу за фіксованими цінами (табл. 7). Покупцями облігацій на торгах, що проводяться Націона-льним банком, виступають комерційні банки та їх філії. Банкам надасться право купувати облігації за рахунок власних і залучених коштів, а також за рахунок коштів клієнтів за їх дорученням. Операції нерезидентів на ринку облігацій обслуговують уповноважені комерційні банки, які уклали від-повідні договори з Національним банком України.

Рішення про час, місце й форму проведення торгів, обсяги та умови розміщення облігацій приймається Міністерством фінансів України за по-годженням з НБУ в межах загальної суми емісії, визначеної Кабінетом Міністрів. Розміщення облігацій здійснюється у вигляді електронних торгів з використанням телекомунікаційної мережі передачі даних. Учасники тор-гів подають заявки на придбання облігацій Національному банку. Міністер-ство фінансів на основі аналізу пропозицій з придбання облігацій визначає ціну відсікання. За результатами проведення торгів Національний банк надсилає учасникам офіційне повідомлення про результати аукціонів. Ви-конуючи функції платіжного агента уряду, НБУ здійснює контроль за над-ходженням коштів від учасників торгів і організує перерахування коштів до доходної частини Державного бюджету.

Облік прав власності за облігаціями здійснюється у депозитарії, який створено у Національному банку, на спеціальних рахунках депозитар-ного обліку. Депонентами депозитарія НБУ в даний час виступають уста-нови банківської системи. Депозитарій обслуговує розміщення, укладання угод купівлі-продажу на вторинному ринку та погашення облігацій у сис-темі електронного обігу цінних паперів.

Національний банк здійснює розрахунки з погашення облігацій та сплати доходу на підставі платіжного доручення Державного казначейства.

Національний банк виконує функції контролюючого органу на ринку облігацій внутрішньої державної позики.

Національний банк приймає участь у процесі обслуговування дер-жавного зовнішнього боргу. Загальний зовнішній борг країни складається з державного зовнішнього боргу і приватного, негарантованого державою, зовнішнього боргу. До складу державного зовнішнього боргу входять:

- прямий державний зовнішній борг;

- умовний державний зовнішній борг (гарантований державою).

Загальний зовнішній довгостроковий борг України За станом на 31.12.97 р.

Згідно з чинним законодавством України функції управління та об-слуговування зовнішнього державного боргу покладені на Міністерство фінансів України. Національний банк України в процесі обслуговування зовнішнього державного боргу виконує функції платіжного агента Уряду України, але його роль цим не обмежується.

З метою задоволення поточних потреб в іноземній валюті для вико-нання зовнішніх фінансових зобов'язань НБУ організує на території Ук-раїни купівлю-продаж конвертованих валют за гривню.

Національний банк України виступає розпорядником кредитів, от-риманих від Міжнародного валютного фонду. У 1994 - 1997 рр. Україна одержувала кошти кредитів «STF» та «Stand-by». За умовами МВФ надані фінансові ресурси використовуються для збільшення валютних резервів НБУ з метою підтримки курсу національної грошової одиниці і фінан-сування дефіциту платіжного балансу. Уряд України веде переговори з Міжнародним валютним фондом про надання Україні кредиту розширено-го фінансування (EFF). Обслуговування державного зовнішнього боргу в частині зобов'язань щодо повернення валютних коштів, отриманих від Міжнародного валютного фонду, здійснюється за рахунок коштів НБУ.

На Національний банк України покладена відповідальність за скла-дання платіжного балансу. Платіжний баланс — це структура макроеко-номічних показників, яка відображає результати зовнішньоекономічної діяльності держави за відповідний період часу та джерела її фінансування. У платіжному балансі фіксуються всі операції між резидентами та нерези-дентами держави, при яких потоки товарів та капіталів перетинають кор-дон економічної території України.

На Національний банк України покладена відповідальність за моніто-ринг стану загальної зовнішньої довгострокової заборгованості України і за по-дання Світовому банку звітності стосовно загального зовнішнього боргу країни.

6. ГРОШОВО-КРЕДИТНА
ПОЛІТИКА ТА ІНСТРУМЕНТИ ЇЇ
РЕАЛІЗАЦІЇ

6.1. Суть і цілі грошово-кредитної
політики

У XX ст. формується система державного регулювання економіки і, зокрема, така важлива складова її частина, як грошово-кредитна політика.

Грошово-кредитну (або монетарну) політику звичайно визначають як комплекс взаємопов'язаних заходів з регулювання грошово-кредитного ринку, які проводить держава через центральний банк. Центральний банк виступає в ролі провідника, автора грошово-кредитної політики, тобто її головного суб'єкта. Проте слід зазначити, що при розробці грошово-кредитної політики, визначенні її основних параметрів центральний банк орієнтується на макроекономічні показники, які визначаються органами за-конодавчої і виконавчої влади (табл. 8).

Проведення грошово-кредитної політики передбачає визначення ії стратегії і тактики. Стратегія політики полягає:

- у виборі цілей;

- встановленні певної ієрархії цілей;

- визначенні параметрів цілей.

Тактика грошово-кредитної політики полягає у виборі засобів, інструментів, які є найкращими (преференційними) для досягнення постав-лених цілей. Цілі грошово-кредитної політики можна згрупувати таким чином:

- кінцеві;

- проміжні;

- оперативні.

Через те, що грошово-кредитна політика є одним із напрямків за-гальнодержавної економічної політики, її кінцеві цілі виступають як части-на глобальної стратегії, що визначається законодавчими й виконавчими ор-ганами влади. Стратегічні цілі загальнодержавної економічної політики — це:

- економічне зростання;

- висока зайнятість населення;

- стабільність цін у державі;

- рівновага платіжного балансу.

Центральний банк як орган державного регулювання, основне завдання якого полягає у забезпеченні сталості національної грошової оди-ниці, спрямовує свою грошову-кредитну політику, в першу чергу, на забез-печення стабільності цін і зниження рівня інфляції. Слід зазначити, що ефективність грошово-кредитної політики значною мірою залежить від уз-годженості кінцевих (стратегічних) цілей грошово-кредитної і загально-державної економічної політики.

Потреба у визначенні проміжних цілей викликана тим, що інстру-менти грошово-кредитної політики (політика відкритого ринку, політика рефінансування, політика обов'язкових резервних вимог) в основному не мають прямого безпосереднього впливу на кінцеві цілі. За проміжні