попереднього контролю за витрачанням коштів. За умов гострого дефіциту державного бюджету на поточних рахунках бюджетних установ зберігалися значні залишки вільних коштів унаслідок несвоєчасного перерахування міністерствами й відомствами отриманих із бюджету грошових ресурсів на рахунки підвідомчих установ. Це генерувало ризик їхньої втрати внаслідок неефективного використання або інфляційних процесів в економіці. А відсутність жорстких правил гри створювала певні труднощі у довгостроковому плануванні державного розподілу грошових ресурсів між учасниками бюджетного процесу.

Наявний перерозподіл бюджетних коштів у різних державах свідчив про несумісність бюджетної та економічної політики, оскільки економічна політика держави певною мірою несумісна з економічною діяльністю суб'єктів господарювання. Зокрема, витрати на оплату кредитів для фінансування поточної діяльності окремих господарств, установ, організацій, як правило, значно перевищували проценти, отримані від розміщення ними вільних залишків коштів на банківських рахунках [20, с.56].

Зменшити ці негативні прояви можна лише за допомогою оптимізації грошового обігу шляхом ефективного управління грошовими потоками. З переходом національних господарств до ринкових методів ведення економіки та відмови від єдиної державної форми власності перед багатьма державами постала необхідність захисту своїх фінансових інтересів, оперативного маневрування обмеженими державними коштами, спрямування їх на першочергові соціально-економічні потреби. За таких умов дуже актуальним стало створення спеціальних органів, здатних забезпечити реалізацію вимог держави щодо управління державними фінансами.

Світовий досвід переконує, що найефективнішим є формування і використання бюджетних коштів шляхом створення нової фінансової структури з відлагодженим механізмом виконання державного та місцевих бюджетів у вигляді казначейства. Головним призначенням національних казначейств є сприяння оптимальному управлінню державними фінансами

шляхом забезпечення своєчасного і повного формування дохідної частини національних бюджетів усіх рівнів та цільового використання бюджетних коштів при одночасному зменшенні видатків на державне фінансування. При цьому роль казначейства у виконанні бюджету може бути як пасивною (коли казначейство лише виділяє ресурси бюджетним установам для виконання їх програм), так і активною (коли казначейство має право встановлювати обмеження на зобов'язання або оплату урядових видатків).

Загалом структура і роль казначейства, принципи його організації в окремих країнах визначаються історичними і культурними особливостями, а також економічною ситуацією і розподілом повноважень між різними органами державної влади. У різних країнах на казначейство покладені свої характерні функції.

Для аналізу економічних процесів, які відбуваються у національній економіці, першочергове значення має теорія розширеного відтворення. Одним із головних елементів цієї теорії є інвестиційний процес. Саме від обсягу та якості інвестиційного фонду держави залежать темпи економічною розвитку, стан економічного процесу тощо [21, с.3].

Для розв'язання широкого спектра проблем подолання економічної скрути в Україні, для забезпечення національного піднесення треба насамперед забезпечити матеріальну базу економічних реформ як на рівні окремих підприємств, компаній, так і на рівні країни в цілому. На нашу думку, саме в цьому полягає глибинний сенс тих процесів, які відбувалися в господарстві країни протягом 90-х років. Зростання, яке спостерігаємо останніми роками в Україні засвідчує, що на мікро- і макрорівнях сформована певна фінансова база, яка дає змогу здійснити просування у напрямку застосування новітніх технологій, нових підходів до менеджменту. Така робота дасть можливість українським підприємствам вийти на досягнутий в інших країнах рівень результатів виробництва та виробничих відносин. При цьому рух уперед буде тим динамічнішим, чим ширшим буде фронт перетворень виробничих процесів як в організаційно-економічному,

так і у техніко-технологічному плані.

Велика частка національного продукту у вартісному вираженні прибирає форми бюджетних ресурсів, окремі складові яких суттєво вирізняються з точки зору їхньої інвестиційно-регулювальної ролі у відтворювальних процесах. Так, обсяги й напрями використання ресурсів бюджетних цільових фондів апріорі визначені та жорстко регламентуються державою через Державне казначейство України, яке здійснює фінансування бюджетних видатків.

„Державні фінанси", тобто насамперед система бюджетів держави, в ринкових умовах є одним із найдієвіших інструментів впливу на темпи та пропорції розвитку економіки й соціальної сфери [30, с.31].

Історія зародження, становлення і розвитку казначейства надзвичайно багата і тривала.

Термін «казначейство» походить від поняття «казна», яке в перекладі з тюркської означає сукупність фінансових ресурсів держави. Казначейство (the Treasury) в перекладі з англійської означає скарб, цінність.

Терміни «казна» і «казначейство» мають різні тлумачення в різних країнах. Це можна пояснити розвитком та еволюцією з роками казни як суспільного фінансового інституту, який є частиною спадку, традицій і культури в різних державах.

Проблематику діяльності територіальних органів Державного казначейства України досліджують такі вітчизняні вчені, як: П.Г. Петрашко, О.О. Чечуліна, В.Г. Александров, С.О. Булгакова, О.I. Назарчук, Н.I. Сушко, К.М. Огданський, С.І. Юрій, В.І. Стоян та інші.

Розглядаючи сучасні аспекти проблеми функціонування інституту казначейства, як керуючої системи у сфері фінансів, ми не можемо не розглянути історичні корені цього явища. Без цього кроку виключається можливість прийняття ефективних управлінських рішень у сфері бюджетних правовідносин на сучасному етапі. Неможливо кваліфіковано орієнтуватися у

певних проблемах, не розуміючи їх історичну сутність і не володіючи

напрацьованим за минулі часи досвідом.

Наприкінці 18 століття Петро І прийняв рішення заснувати такий вид управляючої державної установи як колегія. Створюючи колегії, Петро І перш за все прагнув виділити крупні групи справ та доручити кожну з них особливій вищій установі. Центральною ідеєю функціонування колегії було колегіальне прийняття як управлінських рішень, так і рішень за результатами обговорення будь-якої справи. Серед усіх колегій особлива увага приділялася камер-колегії, берг-колегії, комерц-колегії, мануфактур-колегії та штатс-конторі. Коло їх завдань було окреслене вирішенням найбільш важливих питань того