бюджету здійснюється управлінням Державного казначейства за наявності даних про територіальне розташування мережі установ, організацій на підставі розпису асигнувань місцевих бюджетів.
Розписи складаються відповідно до бюджетних призначень, встановлених рішенням Ради про місцевий бюджет. Розпис асигнувань місцевих бюджетів затверджує фінансовий орган та передає його до управління Державного казначейства. Витяги з розписів доводяться головним розпорядником, що є підставою до затвердження у встановленому порядку кошторисів платників асигнувань та планів використаних бюджетних коштів.
Доведені обсяги бюджетних асигнувань є підставою для взяття розпорядниками та одержувачами коштів зобов’язань на здійснення видатків. Наявність та облік реєстрів зобов’язань з фінансових зобов’язань, а також залишків коштів на рахунках розпорядників коштів є обов’язковою умовою проведення видатків.
В третьому питанні проаналізовано казначейське обслуговування місцевих бюджетів Косівського району Івано-Франківської області протягом 2005-2006р. Зроблена оцінка надходжень і витрат досліджуваних бюджетів. Про недоліки та перспективи розвитку казначейського обслуговування місцевих бюджетів можна прочитати в четвертому питанні даної магістерської роботи.
Слід сказати, що запровадження казначейської схеми повнофункціонального обслуговування бюджетних коштів задовольняє інтереси та потреби всіх учасників бюджетного процесу.
Але як і до кожної саморегульованої системи, до казначейської також доставляється вимога постійного вдосконалення, підвищення ефективності руху коштів, спрощення та оптимізації існуючих процедур обслуговування, своєчасності надання інформації від управлінь Державного казначейства щодо зобов'язаннь та проведення клірингових розрахунків, що застосовуються при перерахуванні окремих субвенцій .
Якщо ж підводити підсумки виконання місцевих бюджетів не тільки з точки зору інформаційного навантаження, а й розглядаючи організаційну роботу та виконавську дисципліну органів Держказначейства, то можна узагальнити та виділити наступні проблемні питання:
- відсутність належного контролю з боку учасників бюджетного процесу за дотриманням вимог законодавства, що регламентують бюджетний процес в Україні;
- несвоєчасність надання інормації, що необхідна для забезпечення безперебійної та якісної роботи з обслуговування Державного та місцевих бюджетів;
- не в повному обсязі та несвоєчасна реалізація в програмному забезпеченні положень і вимог існуючої нормативної бази, що призводить до негативних наслідків в процесі казначейського обслуговування місцевих бюджетів .
Таким чином, вирішення цих та інших проблем стосовно казначейського обслуговування місцевих бюджетів в значній мірі визначило б розширення економічної самостійності регіонів країни. Адже те, наскільки вони політично незалежні і фінансово забезпечені, справляє істотний вплив на формування демократичних, ринково орієнтованих систем і підвищує шанси інтеграції України в європейські та міжнародні інститути, що сприяло б інтенсивному розвитку національної економіки.
Ситуація, яка склалася нині в економічному розвитку нашої держави, свідчить про те, що централізація в управлінні країною та її економікою безперспективна. Без децентралізації функцій у розвитку економіки регіон не може забезпечити налагодження взаємозв'язків територіальних інтересів із загальнодержавними. Кожний регіон, враховуючи власні економічні та соціальні потреби, визначає свою участь у спільному з іншими регіонами розв'язанні міжрегіональних проблем. Інакше неможливий міжрегіональний обмін фінансовими й матеріально-технічними ресурсами.
Аналогічне становище складається у межах регіону, коли органи самоврядування акумулюють виробничі й економічні можливості низки підприємств для розв'язання загально регіональних проблем, виступаючи при цьому не лише як адміністративні органи, а й як економічний партнер. Проте чітко не визначена компетенція кожного адміністративно-територіального утворення не забезпечує реального самоврядування на всіх рівнях ієрархічної системи управління господарством держави.
Однак органи самоврядування не можуть виконувати покладених на них функцій без необхідної економічної основи (матеріальних і фінансових ресурсів). Отже, питання про необхідність формування власності органів самоврядування — це питання про створення відповідної економічної бази місцевих бюджетів.
Мобілізувати фінансові ресурси для розвитку економічної основи органів місцевого самоврядування та комунальної власності можна через систему місцевих бюджетів, а саме через бюджети розвитку. В подальшому комунальна власність може сприяти та брати участь у формуванні доходної частини місцевих бюджетів.
Практичне дослідження процесу формування місцевих бюджетів довело, що на сьогоднішній день місцеві органи влади не володіють достатніми фінансовими ресурсами для організації управління економікою і соціальною сферою на своєму рівні. Це обумовлено цілою низкою обставин:
- високими рівнем концентрації фінансових ресурсів у державному бюджеті країни, що знижує значення регіональних і місцевих бюджетів у вирішенні життєво важливих для населення задач.
- діючою практикою формування місцевих бюджетів, при якій збережений поки що в своїй основі механізм централізованого встановлення нормативів відрахувань від регулюючих доходів, хоча вони й знаходяться у протиріччі з принципами бюджетної децентралізації;
- тенденцією встановлення видатків униз по бюджетній системі без відповідного підкріплення дохідними джерелами, що призводить до дотаційності багатьох, раніше збалансованих місцевих бюджетів.
Таким чином, аналіз проблем функціонування місцевих бюджетів базового рівня бюджетної системи дає змогу зробити висновки щодо здійснення заходів, спрямованих на покращання умов формування місцевих бюджетів.
У зв'язку з цим необхідно розподілити джерела податкових надходжень між центральними і місцевими владами в жорсткій ув'язці з виконуваними ними функціями, що повинно знайти своє відображення у законодавстві про місцеве самоврядування. До місцевих, зокрема, можна було б віднести майнові податки, податок на землю, податок на промисел, збір за забруднення навколишнього середовища, а можливо - і прибутковий податок з громадян. У всякому випадку за рахунок власних податкових джерел місцеві органи влади повинні фінансувати до 60-80 % своїх потреб.
Необхідно вдосконалити механізм міжтериторіального фінансового вирівнювання. Практика показала, що такий метод регулювання місцевих бюджетів як вилучення надлишків бюджетних коштів до бюджету вищого рівня та застосування індивідуальних підходів до встановлення нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів має багато недоліків: він не тільки негативно виливає на дохідну базу місцевих бюджетів, а й позбавляє місцеві органи влади стимулів до збільшення своїх доходів.
Спираючись на зарубіжний досвід, необхідно створити