перевірки:
забезпечення контролю за наявністю і збереженням матеріаль-них цінностей;
законності здійснюваних операцій щодо руху матеріальних цінностей;
забезпечення достовірних даних із руху матеріальних цінно-стей;
своєчасності документального відображення операцій мате-ріальних цінностей;
використання матеріальних цінностей на виробництві наоснові технічно обґрунтованих норм їх використання;
правильності оформлення і відображення в обліку операцій із надходження і відпускання матеріальних цінностей;
наявності надлишків матеріалів для їх реалізації.
Перевіряючи стан обліку матеріальних запасів на складі, ауди-тору необхідно з'ясувати:
чи робить завідувач складу на основі первинних докумен-тів записи операцій щодо прийняття і відпущення матеріальних запасів у картках складського обліку;
чи перевіряють працівники бухгалтерії підприємства безпо-середньо на складах у присутності завідувача або керівника своє-часність і правильність оформлення первинних документів, запи-сів у картках складського обліку.
7.2. Методика аудиту матеріальних цінностей
Основою господарської діяльності підприємств є виробничі за-паси: сировина, основні і допоміжні матеріали, комплектуючі ви-роби, товари, готова продукція, малоцінні та швидкозношувані предмети.
Запаси визначаються активом, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'я-зані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно ви-значеною.
Аудит матеріальних цінностей доцільно починати з інвентари-зації, яку проводять згідно з укладеним договором з аудиторською фірмою (аудитором) або силами і коштами підприємства-замовника. Під час організації та проведення інвентаризації слід керува-тися Інструкцією з інвентаризації основних засобів, нематеріаль-них активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів та документів і розрахунків, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 р. № 69. Для проведення інвентаризації призначають робочу комісію у складі не менше трьох осіб за обов'язковою участю матеріально відповідальної особи. Перед початком інвентаризації матеріально відповідальна особа складає звіт і дає розписку про те, що до початку проведення інвентаризації всі документи здані до бухгалтерії і не оприбуткованих та не списаних матеріальних цінностей на складі немає.
До початку інвентаризації в картках складського обліку повин-ні бути відображені всі операції з руху матеріальних цінностей: за кожним з них виведені залишки на день інвентаризації; пер винні документи з руху запасів необхідно здати до бухгалтерії для їх бухгалтерської обробки.
Наявність цінностей визначається підрахунком, зважуванням, обліком залежно від одиниць вимірювання. Аудитор стежить за правильністю проведення інвентаризації та сам записує резуль-тати. Оформлені інвентаризаційні описи він передає в бухгалте-рію для складання порівняльної відомості. Якщо на об'єкті, де проводять інвентаризацію, облік ведеться у кількісно-сумовому вираженні, то у порівняльну відомість записують тільки ті мате-ріальні цінності, за якими виявлені відхилення від облікових да-них, решту записують одним рядком на загальну суму.
На підставі порівняльної відомості оформляють результати інвентаризації.
Якщо при інвентаризації виявлені нестачі від розкрадання, знищення матеріальних цінностей, то згідно з Постановою Кабі-нету Міністрів України від 22.01.1996 р. № 116, відшкодовують збитки за формулою:
Сз=[ПвхІ+ПДВ+Аз]х2
де, Сз — сума збитків;
Пв — первісна вартість запасів;
/ — загальний індекс інфляції; ПДВ — розмір податку на додану вартість; Аз — розмір акцизного збору.
Далі аудитор приступає до перевірки правильності оцінки ма-теріальних цінностей в обліку. Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", придбані чи вироблені мате-ріальні цінності зараховуються на баланс підприємства за їх пер-вісною вартістю.
Виробничі запаси (сировина, основні і допоміжні матеріали, ви-роби, незавершене виробництво, готова продукція, товари, швид-козношувані предмети та інші матеріальні цінності відобража-ються в обліку за фактичною собівартістю.
Фактична собівартість виробничих запасів визначається вихо-дячи із затрат на їх придбання, витрат на оплату посередницьких послуг, пов'язаних з пошуком і придбанням запасів, витрат на інформаційні, маркетингові, рекламні послуги, пов'язані з пошу-ком і придбанням запасів, витрат на сплату обов'язкових податків і зборів, які вносяться до ціни запасів (крім ПДВ), витрат на заготівлю, пересортування, інших витрат, які безпосередньо пов'язані з прид-банням виробничих запасів.
Не вносяться до собівартості запасів понад нормовані убутки і нестачі запасів, відсотки за користування кредитом, витрати на збут, загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосе-редньо не пов'язані з придбанням і доставкою запасів.
Виробничі запаси списують у виробництво за одним із таких методів оцінки запасів:
метод ідентифікованої собівартості — застосовується для тих запасів, які використовуються для виконання спеціальних замов-лень і проектів. Застосування цього методу передбачає ведення
індивідуального обліку за кожним видом запасів;
метод ФІФО — ґрунтується на припущенні, що ті одиниці запасів, які були придбані першими, першими і вибувають. Спо-чатку записують залишки запасів на початок періоду, потім вар-тість запасів, що надійшли першими у звітному періоді. Ті запаси, що надійшли першими, належать до собівартості реалізованої продукції, а вартість запасів, придбаних останніми, відобража-ються на рахунках обліку запасів на кінець звітного періоду;
метод ЛІФО — базується на допущенні, що запаси відпус-каються у виробництво у послідовності, зворотній їх надходженню на підприємство. При цьому вартість залишку запасів на кінець звітного періоду визначається за собівартістю перших за часом
отримання запасів;
метод нормативних затрат — полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції: (робіт, послуг), встановлених під-приємством з урахуванням нормальних рівнів використання запа-сів, праці, виробничих потужностей і чинних цін;
оцінка за цінами продажу заснована на застосуванні підприєм-ствами роздрібної торгівлі середнього відсотка торгівельної на-цінки товарів. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торгівельної націнки на ці товари. Сума торгі-вельної націнки на реалізовані товари визначається як добуток
продажної (роздрібної) вартості реалізованих товарів і середнього відсотка торгівельної націнки.
Середній відсоток торгівельної націнки визначається діленням суми залишку торгівельних націнок на початок звітного місяця і торгівельних націнок у продажній вартості, отриманих у звітно-му місяці товарів на суму продажної (роздрібної) вартості залишку товарів на початок звітного місяця та продажної (роздрібної) вар-тості, отриманих у звітному