пов’язаних із його поточними зобов’язаннями, відомості, отримані від постачальників фірми, відносно акуратності виконання нею платежів та про обсяги отримуваних комерційних кредитів, дані про аналіз балансу, обсяги продажів та прибутки/збитки, середні залишки на депозитах та про платежі по позичках, про керівництво даної фірми, рід її діяльності, клієнтура та інше. Звичайно, створення в Україні такого інформаційного масиву вимагає великих затрат коштів, проте, користь від нього не заставить себе чекати. Як альтернатива, з метою мінімізації затрат, даний масив може бути створений на базі статистичних управлінь, які є в кожному обласному центрі, і має більшість необхідної для кредитної діяльності інформації.
3.2. Напрями розвитку кредитної політики комерційного банку в умовах трансформації економіки.
Сучасний етап розвитку економіки України ставить перед банками нові, надзвичайно складні завдання. Вирішення цих завдань потребує нових підходів і до розробки та реалізації грошово-кредитної політики, і до організації та функціонування самих банків, насамперед їхньої кредитної та інвестиційної діяльності.
Українські банки нині перебувають у стані прискореного розвитку, що характеризується передусім нарощуванням капіталу і підвищенням надійності розширенням номенклатури банківських продуктів і послуг, посиленням прозорості діяльності шляхом переходу на міжнародну систему обліку, аудиту й рейтингу, опануванням системним управлінням ризиками. Світовий досвід переконує: це - правильний шлях, він дасть змогу українським банкам у недалекому майбутньому успішно інтегруватися в міжнародну банківську систему.
Підкреслимо ще раз, що найважливішими напрямами розвитку українських банків на сьогодні є:
вдосконалення законодавчої бази про банки і банківський нагляд;
довгострокове нарощування банками власного капіталу, зокрема за рахунок злиття дрібних банків;
підвищення рівня менеджменту банків і професійної підготовки персоналу;
поліпшення управління мережею філій;
створення механізму синдикованого кредитування великих національних проектів;
активізація участі банків як найбільш підготовлених фінансових інститутів у формуванні й розвитку фондового ринку України.
Вирішення цих проблем дозволить суттєво упорядкувати банківську сферу в Україні, зробити її прозорішою і привабливішою для клієнтів і іноземних партнерів, підвищити їхню довіру до українських банків та істотно розширити сферу взаємовигідного співробітництва із ними.
Разом з тим, досвід розвинутих країн підтверджує, що лише грошово-кредитне регулювання економіки (без поєднання з іншими методами регулювання) не дає позитивного ефекту. Необхідна відповідна політика у бюджетній та в інших сферах суспільно-економічного життя.
Особливості організації грошово-кредитних відносин суспільства на мікроеконічному рівні – між комерційними банками та підприємствами – визначаються загальними труднощами перебігу трансформаційного процесу у всіх сферах господарської діяльності , включаючи й провадження банківського бізнесу. Ефективність же останнього є одним із найбільш важливих факторів , які створюють сприятливі умови для забезпечення суб’єктів ринку необхідними ресурсами, дозволяючи ув’язати в єдиний , неперервний процес індивідуальні кругообороти капіталів господарств , що, в свою чергу, виступає неодмінною засадою неперервності суспільного відтворення в цілому. За таких обставин попри загальні проблеми діяльності багатьох підприємств (зумовлені макроекономічними аспектами недоліків державної політики при проведенні ринкових реформ або ж недоліками організації господарської діяльності і фінансового менеджменту самих підприємств) розширення кредитних операцій банківських установ може стати одним із головних важелів для подолання негативних тенденцій у розвитку реального сектора вітчизняної економіки і стимулювання підприємницької діяльності , сприяючи до деякої міри подоланню таких проблем як , величезні обсяги взаємних неплатежів, перманентна нестача оборотних коштів для забезпечення господарських процесів, неможливість розширення виробництва, для якого акумуляція основного капіталу сьогодні вкрай ускладнена.[ 48, 415-416].
Визначення шляхів усунення негативних моментів існуючої практики організації банківського кредитування нарівні з необхідністю чіткого формування кожним комерційним банком оптимальної кредитної політики видаються тими заходами , котрі необхідні для підвищення ролі грошово-кредитного посередництва банківських установ як фактора нормальної господарської діяльності підприємств . Цілком очевидно , що є необхідність першочергового вирішення внутрішніх проблем здійснення позичкових операцій комерційними банками з точки зору сприяння активізації діяльності з надання кредитних послуг клієнтам у всіх сферах економіки.
Однією з найбільш суттєвих проблем в організації грошово-кредитних відносин на мікроекономічному рівні є наявність у портфелях комерційних банків значної частки проблемних кредитів. Істотна обтяженість сукупних банківських кредитних вкладень позиками, які можуть бути повернуті із затримкою або неповернуті взагалі , ускладнює реалізацію функції грошово-кредитного посередництва , поза як потенційне розширення можливостей видачі нових кредитів стримується обсягом раніше виданих позичок, за якими були порушені базові принципи кредитування – поверненості і строковості.
Очевидно, що якщо серед першопричин ситуації , яка склалася, не брати до уваги зовнішні фактори пов’язані передусім із тиском на банки з боку уряду або місцевих органів самоврядування з метою збільшення кредитування тих чи інших промислових або сільськогосподарських підприємств , то основним джерелом проблем із якістю сукупного кредитного портфеля слід вважати недостатній рівень з організації роботи з управління індивідуальним кредитним ризиком – і в першу чергу комплексної оцінки кредитоспроможності позичальника. Природно, що подальша робота з оптимізації кредитного портфеля має передбачати й більш активні заходи з уже наявною простроченою заборгованістю, однак головним напрямом вдосконалення даної сфери організації грошово-кредитних відносин залишається все ж підвищення ефективності „превентивних” заходів метою яких є уникнення несприятливих для банку ситуацій із поверненням основної суми боргу за виданими позиками й нарахованих процентів.
Реалізація даного завдання з огляду на розглянуті вище недоліки, які притаманні використовуваній банками системам фінансових коефіцієнтів, представляється можливими у разі застосування в процесі оцінки кредитоспроможності позичальника двох важливих напрямів вдосконалення даної сфери аналітичної роботи: з одного боку, це істотне розширення базового складу показників до рівня , який би надавав всебічну характеристику різноманітним аспектам діяльності клієнта, а з другого – це активне