У західній та вітчизняній економічній літературі широко висвітлюється поняття платоспроможності. Воно визначається як показник, який відображає фінансовий стан підприємства. Під платоспроможністю розуміють здатність суб"єкта господарювання вчасно задовольняти платіжні вимоги постачальників згідно з господарськими договорами, повертати кредити, вносити платежі до бюджету тощо.

Визначення рівня платоспроможності - важливий аспект аналізу кредитоспроможності потенційного позичальника, адже якщо підприємство не може вчасно погасити свої поточні зобов"язання, його майбутнє існування ставиться під сумнів, і це знецілює всі інші показники діяльності.

Пропонується методика оцінки платоспроможності, яка дасть змогу не лише визначити фактичний фінансовий стан підприємства, а й допоможе кредитному аналітикові спрогнозувати тенденції розвитку суб"єкта господарювання після надання йому кредиту.

Можна також дещо вдосконалити і форму кредитного договору. Ефективним методом впливу на виконання позичальником умов договору може бути зафіксована у кредитному договорі засторога, якою передбачається право банку у разі невиконання боржником (юридичною особою) взятих на себе обов"язків оголосити його через засоби масової інформації неплатіжоздатним.

Удосконалення потребує також процентна і облікова політика. Сьогодні ставка за кредитами українських банків наближається до рівня відсотків за кредитами іноземних банків. Рівень відсоткових ставок повинен враховувати і рентабельність банківських операцій, а вона сьогодні утричі нижча, ніж у торгівлі та інших сферах. Тому подальше зниження відсоткових ставок безпосередньо пов’язане зі створенням правових норм для беззаперечного повернення всіх банківських кредитів.

Висновок до розділу 3

Кредитний ризик як один із видів банківських ризиків є головним об’єктом уваги фінансово-кредитних установ. Кредитна політика банків повинна обов’язково враховувати можливість цих ризиків, запобігати їх виникненню та кваліфіковано ними управляти, тобто зводити до мінімуму можливі негативні наслідки кредитних операцій, адже банкіри прагнуть, чи принаймні повинні, прагнути уникати ризику навіть більше ніж інші кредитори, оскільки дають у позику не свої власні гроші, а кошти своїх кредиторів

Разом із тим, чим нижчий рівень ризику, тим меншим може виявитись прибуток банку, адже найбільші прибутки фінансово-кредитні установи зазвичай отримують саме в результаті операцій із високим ступенем ризику. Як правило, банки намагаються вибрати оптимальне співвідношення між ступенем ризику та доходністю операції. Адже неповернення або неповне повернення виданих кредитів впливає на вартість кредитної частини банківського портфеля активів, а це, в свою чергу, позначається на власному капіталі банку. Ось чому банку в процесі кредитування необхідно одержати якомога точнішу оцінку кредитного ризику.

Кредитна політика банків повинна обов’язково враховувати можливість ризиків. Ризик позичкових операцій комерційного банку безпосередньо залежить від якісної оцінки кредитоспроможності позичальника. Кількісний аналіз кредитного ризику комерційного банку здійснюється з використанням методу фінансових коефіцієнтів, статистичних та експертних методів. Оптимальним варіантом розрахунку фінансових коефіцієнтів, які характеризують різноманітні аспекти діяльності позичальника, є проведення не лише ретроспективного аналізу – на основі фактичних даних із наданої клієнтом звітності, але й перспективного аналізу.

Щодо методів зниження кредитного ризику комерційного банку, то їх можна поділити на дві групи: зовнішні та внутрішні.

У разі застосування зовнішніх способів зниження кредитного ризику банк прагне перерозподілити ризик, перекладаючи його частини на інших суб’єктів та/чи об’єкти.

Найпоширенішими зовнішніми способами зниження кредитного ризику комерційного банку є застава, гарантія (порука) та страхування.

Один із способів зниження кредитного ризику комерційного банку є самострахування банком можливих втрат, лімітування , диверсифікація та створення резервів.

Оцінка кредитного ризику в українських банках поки що є не виробленою у чітку систему, яка б давала з високою точністю передбачати можливі ризики під час кредитування реального сектору економіки, відсутній постійний моніторинг між банками, постійно діючі комітети з метою управління ризиками що призводить до неповернення кредитів.

Завданням українських банків є використання досвіду, що вже набутий розвинутими країнами. Перспективним шляхом зниження кредитних ризиків, на мою думку , є впровадження інформаційних масивів, якими могли б користуватись комерційні банки, з метою визначення інформації загального характеру

Сучасний етап розвитку економіки України ставить перед банками нові, надзвичайно складні завдання. Вирішення цих завдань потребує нових підходів і до розробки та реалізації грошово-кредитної політики, і до організації та функціонування самих банків, насамперед їхньої кредитної та інвестиційної діяльності.

Українські банки нині перебувають у стані прискореного розвитку, що характеризується передусім нарощуванням капіталу і підвищенням надійності розширенням номенклатури банківських продуктів і послуг, посиленням прозорості діяльності шляхом переходу на міжнародну систему обліку, аудиту й рейтингу, опануванням системним управлінням ризиками. Світовий досвід переконує: це - правильний шлях, він дасть змогу українським банкам у недалекому майбутньому успішно інтегруватися в міжнародну банківську систему.

ВИСНОВКИ

Таким чином, узагальнюючи все вище сказане можна зробити такі висновки:

На сьогодні, збереження позитивних тенденцій українських банків, які відповідали б тенденціям світової банківської системи та потребам вітчизняної економіки можливе лише за умови нарощування обсягів кредитування реального сектору економіки. Вирішення зазначеної проблеми значною мірою залежить від розробки ними оптимальної кредитної політики, яка тісно пов’язана з визначенням стратегічних цілей банківської діяльності в цілому.

Вітчизняні банки приділяють ще недостатню увагу розробці та впровадженню кредитної політики в досягненні стратегічних цілей банківської діяльності, хоча існує ряд банків, які тривалий час займаються розробкою та впровадженням даного питання, мають певні напрацювання та досвід.