необхідною умовою раціональної організації грошово-кредитних відносин між банком і його клієнтом, що визначається правильним вибором стратегічних завдань кредитної діяльності на ринку , пріоритетів у обслуговуванні перспективних груп позичальників і використанні адекватних видів кредитних послуг як кінцевого банківського продукту , а також розробкою необхідних процедур у вигляді послідовності дій банківських працівників і їх повноважень у прийнятті рішень, щодо управління позичковими операціями. Власне кредитну політику комерційного банку як цілісну концепцію його діяльності у сфері кредитування можна вважати основним зв”язуючим елементом мікрорівневого блоку механізму організації грошово-кредитних відносин – з точки зору необхідності врахування при її розробці як монетарної політики Національного банку України, так і завдань самого банку щодо підтримання власної ліквідності і платоспроможності, для чого використовується система оціночних показників , які відображають ефективність сформованого банком кредитного портфеля з огляду на дотримання указаних параметрів. У кінцевому підсумку кредитна політика як детальний план, програма дій банку з організації грошово-кредитних відносин виступає вихідним моментом і основою практичної діяльності комерційного банку у сфері грошово-кредитного посередництва, сама методологія якого і утворює мікрорівневий блок банківського механізму організації грошово-кредитних відносин суспільства.
1.3. Організаційно-правові основи реалізації
кредитної політики у комерційних банках.
Законодавство , що регулює господарську діяльність визначає не лише правила функціонування комерційних банків , а й усіх суб’єктів економіки, що так чи інакше можуть приймати участь у грошово-кредитних відносинах. Врешті саме від регламентування законодавством цих аспектів діяльності залежить захищеність інтересів як кредиторів, так і позичальників, що може забезпечуватись відповідними нормативними актами про банкрутство, заставу, та їх активним застосуванням на практиці. У той же час, для вітчизняного законодавства, у значній мірі характерною є не лише невизначеність й недостатнє охоплення усіх необхідних сфер господарського життя суспільства , а й несподівані зміни умов господарювання, що часто-густо визначаються політичними міркуваннями що створюють несприятливе для підприємців середовище.
Практика порушень договірних зобов’язань у таких умовах набуває поширення саме із-за низького рівня відповідальності керівництва підприємств перед своїми діловими партнерами, включаючи і банк. Відсутність в Україні дієвого правового механізму що мав би забезпечувати виконання цих зобов’язань є однією з багатьох причин взаємної заборгованості між підприємствами та простроченою заборгованістю за банківськими кредитами. Природно, що комерційні банки при розробці власної кредитної політики мають враховувати даний фактор ризику , активно використовуючи у кредитних взаєминах чинні норми законодавства , які придатні для захисту інтересів кредитора.
Такими є закон України „ Про банки і банківську діяльність”, Цивільний кодекс України, положення Національного банку України „Про кредитування”, положення Національного банку України „Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків”, положення „Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків” , постанова Правління Національного банку України „Рекомендації, щодо визначення фінансового стану позичальників”.
Закон України „ Про банки і банківську діяльність” від 20 березня 1991р визначає правові основи банків, порядок створення і основні принципи їх діяльності .
Закон України „ Про банки і банківську діяльність” визначає правові основи банків, прорядок створення і основні принципи їх діяльності . В Законі визначено, що банківська система України є дворівневою і складається з Національного банку України та комерційних банків різних видів та форм власності. Національний банк виконує функції організатора банківської системи грошового обігу в державі, координатора діяльності комерційних банків та інші операції, пов’язані з організацією грошово-кредитних відносин.
Стаття 2 даного закону визначає, що банки - установи, функцією яких є кредитування суб”єктів господарської діяльністі та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій , населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.
Статтею 31 дозволяється юридичними особам та фізичним особам відкривати поточні рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх банківських операцій у будь-яких банках України та інших держав за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком .
Статтею 52 передбачає конфіденційність інформації та нерозголошення банківської таємниці. Всі службовці банків зобов”язані зберігати зберігати таємницю по операціях, рахунках і вкладах банку його клієнтів .
Положення Національного банку України „Про кредитування” визначає правові основи надання, використання і повернення кредитів та регулювання взаємовіднсин між суб”єктами, що виникають у прицесі кредитування. В ньому подається визначення термінів, загальні положення, види банківських кредитів, основні принципи проведення кредитної політики. При проведенні кредитної політики комерційні банки виходять із необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб”єктів господарської діяльності із врахуванням загальнодержавних інтересів. Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення та використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок та комісійних винагород. Вони відповідають за своїми зобов”язаннями перед клієнтами всім належним їм майном та коштами.
Рішення про надання кредитів позичальникам, незалежно від запрошуваного розміру кредиту, приймаються колегіально (Правлінням банку, Кредитним комітетом та ін.) більшістю голосів і оформляється протоколом.
Кредити комерційними банками можуть надаватися всім суб”єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої приналежності, статусу, форм власності у разі наявності в них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користуванням кредитом.
З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банків кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України з дотриманням встановлених Національним банком України економічних нормативів діяльності комерційних банків та вимог щодо формування обов”язкових, страхових і резервних фондів.
Для підвищення надійності