відтворення. Однак це була перша чудова спроба зобразити річний процес відтворення в цілому.
К. Маркс у такий спосіб характеризує значення «Економічної таблиці» Кене: «...це була спроба представити весь процес виробництва капіталу як процес відтворення, а звертання — тільки як форму цього процесу відтворення; грошовий обіг — тільки як момент звертання капіталу; разом з тим це була спроба включити в цей процес відтворення походження доходу, обмін між капіталом і доходом, відношення між відтворним і остаточним споживанням, а в звертання капіталу включити звертання між виробниками і споживачами (у дійсності — між капіталом і доходом); нарешті, це була спроба представити як моменти процесу відтворення звертання між двома великими підрозділами продуктивної праці — між виробництвом сировини і промисловістю, — і все це в одній «Таблиці»…Ця спроба, зроблена в другій третині XVIII сторіччя, у період дитинства політичної економії, була найвищою мірою геніальною ідеєю, безперечно самої геніальний із усіх, які тільки висунула дотепер політична економія»
«Економічна таблиця» Кене, будучи узагальненням всіх елементів фізіократичної теорії, аналізує стихійні закономірності, у силу яких відтворюються матеріальні умови відтворення, а також відтворюються суспільні класи, відтворюються речі і відповідні суспільні відносини. Недоліки «Економічної таблиці» Кене — це недоліки фізіократичної теорії в цілому як одного з ранніх етапів в історії розвитку економічної думки.
2. “Що характеризує крива байдужості В. Парето? В чому полягає “рівновага споживача”? Відповідь проілюструйте графічно.
В.Парето найбільше зосередився на дослідженні проблем загальної економічної рівноваги, виходячи, так само як і він, з маржинальних ідей економічного аналізу. Разом з тим якісно нові принципи вивчення передумов і факторів рівноваги в економіці дозволяють вважати В.Парето маржиналістом «другої хвилі» і відповідно одним з основоположників неокласичної економічної думки. Сказане підтверджується наступними обставинами.
1. Спираючи не на каузальний, а на функціональний підхід, В. Парето переборов властивий Л. Вальрасу суб'єктивізм, що дозволило йому відмовитися від корисності (потреби) як єдиної причини обміну і перейти до характеристики економічної системи в цілому, де і попит (споживання) і пропозиція (виробництво) розглядаються як елементи рівноваги в економіці. При цьому дотримуючи «чистої» економічної теорії, В. Парето заперечує обумовленість нерівності доходів проблемою їхнього розподілу між класами.
2. Якщо в моделі загальної економічної рівноваги Л. Вальраса критерієм її досягнення вважалася максимізація корисності, що виміру не піддається, то в моделі В. Парето цей критерій замінений іншим, а саме: оцінкою виміру співвідношення переваг конкретного індивіда, тобто, як називають у математику, виявленням порядкових (ординальних) величин, що характеризують їхня черговість.
У 1959 р. В. Леонтьєв указував на три існуючі позиції в зв'язку з незменшуваною актуальністю цієї проблеми. Правда, власну позицію на цей рахунок В. Леонтьєв відбив декількома роками раніш (у 1954 р.) у статті «Застосування математики в економіці», у якій говориться: «Оскільки спостереження за поводженням споживачів при виборі товарів залишається єдиним об'єктивним джерелом інформації про вид функції корисності, порядкове порівняння її різних рівнів є єдиною реальною процедурою, що і потрібно для цілей дослідження».
Аналогічний висновок робить і М. Блауг, затверджуючи так: «Ясно, що якщо ми не можемо вимірювати корисність кількісно і тому відчуваємо необхідність відмовитися від старої теорії граничної корисності, те немає особливих заперечень проти того, щоб перейти на позиції повного біхевіоризму, тобто до методу виявлених переваг».
З метою дослідження В. Парето розглядає вибір споживача як у залежності від кількості даного блага, так і від кількості всіх інших ресурсів, використовуючи «криві байдужності», що відбивають збереження сумарних корисностей товарів у різних комбінаціях їхнього сполучення і перевага одних комбінацій перед іншими. Крива байдужості для певного споживоча - це всі ті комбінації, товарів, які забезпечують однаковий рівень задоволення. Між наборами товарів N1, N2, N3 та N4 споживач не вбачає ніякої різниці.
Рис. 1. Крива байдужості
Набір товарів, що відповідає координатам точки N5, забезпечує рівень задоволення споживача більший, ніж будь-який набір, що належить кривій байдужості. Однак можна знайти інші набори, що мають таку саму корисність, як і набір у точці N5. Тому через будь-яку точку, що відповідає певному набору то варів, можна провести криву байдужості. Ці крив: утворюють карту кривих байдужості (рис. 2).
Рис. 2. Карта кривих байдужості
4. У своєму «Навчанні політичної економії» В. Парето відмовився від традиційних підходів кількісної характеристики корисності на основі міжособистісних порівнянь корисності, сформулювавши поняття суспільної максимальної корисності, тобто те саме поняття, що в економічній літературі тепер прийнято називати «оптимум Парето». Це поняття призначене для оцінки таких змін, що або поліпшують добробут усіх, або не погіршують добробуту усіх з поліпшенням добробуту принаймні однієї людини.
Концепція «оптимуму Парето» дозволяє, таким чином, прийняти оптимальне рішення по максимізації прибутку (відповідно, і корисності), якщо теоретична аргументація оптимальної комбінації споживання базується на таких передумовах, як: тільки особиста оцінка власного добробуту; визначення суспільного добробуту через добробут окремих людей; непорівнянність добробуту окремих людей.
5. На відміну від моделі Л. Вальраса у В. Парето аналізуються не тільки економіка вільної конкуренції, але і різні типи монополізованих ринків, що стало самостійним об'єктом дослідження економістів лише через кілька десятиліть, тобто в середині XX в. Крім того, далі, за словами В.Леонтьева, в економічній науці «удосконалена і розширена Вільфредом Парето і його сучасниками і послідовниками загальна теорія економічної взаємозалежності поступово з'єднувалася (і це обіцяє стати уніфікованою логічною структурою) із двома іншими напрямками аналізу: теорією ринкового механізму й аналізом поводження фірми і домашнього господарства».
3. А. Мюлер-Армак