КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з предмету: Міжнародна економіка

на тему: “Розвиток міжнародної економічної інтеграції”

План

Вступ

На межі ІІ та ІІІ тисячоліть у системі міжнародних економічних відносин відбуваються суттєві зрушення, виникають нові тенденції та процеси, які справляють відчутний вплив як на світове господарство, так і на економіку окремих країн. Найрельєфніше сьогодні виявляються три головні тенденції: глобалізації, регіоналізації (міжнародної економічної інтеграції) та гомогенізації світового господарства. Крім того, в окремих підсистемах світового господарства діють тенденції, що відображають зміни у важливих секторах світового ринку, у формах розвитку міжнародних економічних відносин, у механізмі їх регулювання тощо. Вони стосуються динаміки і структури міжнародної торгівлі та інвестицій, географії та інтенсивності міжнародного поділу праці, змісту міжнародних валютно-кредитних та фінансових відносин, міжнародних ринків праці і суб’єктів міжнародних економічних відносин та ін.

Важливим явищем сучасності є регіоналізація світогосподарських зв’язків, поглиблення міжнародної економічної інтеграції. Регіоналізація розмежовує світове господарство на окремі економічні угруповання, торговельні блоки чи валютні зони. За умов їхньої замкнутості це ускладнює міжнародну економічну співпрацю, призводить до встановлення тарифних та нетарифних бар’єрів, квот, ліцензій для не членів тих чи інших регіональних об’єднань. Високорозвинуті інтеграційні союзи, як-от ЄС, долають замкнутість, розвивають інтенсивні господарські зв’язки з іншими країнами та регіонами світу, сприяючи тим самим диверсифікації трансакцій у межах світового господарства.

1. Поняття міжнародної економічної інтеграції

Інтеграція являє собою об’єктивний процес розвитку стійких економічних зв’язків і поділу праці національних господарств, що близькі за економічним рівнем. Охоплюючи зовнішньоекономічний обмін і сферу виробництва, вона веде до тісного переплетення національних господарств, до створення регіональних господарських комплексів.

Конкретні форми економічної взаємодії залежать від рівня господарського розвитку країн-учасниць. Особливості країн відповідно впливають на характер і рушійні сили інтеграції.

Процес розвитку економічної інтеграції складний і суперечливий. Він викликаний не тільки економічними, а й політичними причинами. Хоча основною причиною інтеграції є вимоги високорозвинутих продуктивних сил, що переросли межі національних господарств, історично цей процес складався таким чином, що співвідношення політичних і економічних чинників на окремих етапах змінювалося.

Економічна інтеграція розвивається в регіональному аспекті й виявляється в кількох формах. У розвинутих країнах – це міждержавна інтеграція та інтеграція на мікрорівні або інтеграція, підкріплювана приватними закордонними інвестиціями. Міждержавні інтеграційні об’єднання виникають як зона вільної торгівлі і ставлять за мету ліквідувати перешкоди у взаємній торгівлі країн-учасниць, миті союзи яких, окрім згаданої мети, прагнуть захистити свій внутрішній ринок від конкуренції третіх країн за допомогою митних і податкових засобів.

Інтеграційний процес у своєму розвитку проходить кілька стадій, у тому числі – створення єдиного ринку з уніфікацією юридичних та економіко-технічних умов торгівлі, спрямування капіталу і робочої сили, утворення валютного та економічного союзів. Економічний союз передбачає уніфікацію функціонування всіх сфер господарської діяльності, координацію економічної політики країн-членів і створення єдиного законодавства. Можливе формування наднаціональних органів, наділених компетенцією ухвалювати обов’язкові для всіх рішення.

2. Інтеграційні процеси в окремих країнах

У розвинутих країнах інтеграційні процеси дістали найбільший розвиток у Західній Європі (Європейський Союз) і Північній Америці (НАФТА). Практика показує, що розширення ринку через регіональну інтеграцію може приводити до значної економії на масштабі виробництва для країн-учасниць. При цьому вони здобувають додаткові вигоди в ефективності виробництва від посилення конкуренції, якщо країни – члени інтеграційного об’єднання випускають однаковий асортимент продукції. За цих умов скорочуються відносно неефективні виробництва й розширюються більш конкурентоспроможні. У результаті створення митного союзу, єдиного ринку може виникати і протилежний ефект – через те, що виробники третіх країн могли б поставляти ті самі товари за нижчою ціною.

Процеси господарського зближення відбуваються і в країнах Азії, Африки та Латинської Америки. Там налічується більш ніж 20 регіональних угруповань. Форми і сфери співробітництва країн різноманітні, і не всі угрупування мають інтеграційний характер. В основі інтеграційних процесів у країнах, що розвиваються, лежить прагнення правлячих кіл об’єднати зусилля для подолання економічної відсталості. Ліквідація тарифів серед економічних угруповань країн, що розвивається, розглядається як один із засобів індустріалізації через регіональне заміщення імпорту шляхом “обміну” ринків для кожного іншого товару. Регіональні об’єднання країн, що розвиваються, іноді досягають економії іноземної валюти шляхом заснування клірингових союзів.

До регіональних угруповань, що мають інтеграційний характер, можна віднести Латиноамериканську асоціацію інтеграції (ЛАІА), Андський пакт, Центральноамериканський спільний ринок (КАКМ), Спільний ринок Південного Конуса (МЕРКОСУР). Виникнення альтернативних варіантів регіональної інтеграції всередині ЛАІА викликане труднощами інтеграційних процесів. У Південно-Східній Азії відомим угрупованням є АСЕАН. Торговельно-економічні утворення існують на Близькому Сході, у Тропічній Африці.

Поділ світового господарства на інтеграційні угруповання справляє суперечливий вплив на процес інтернаціоналізації виробництва. Утворення міжнародних економічних об’єднань і союзів сприяє розвиткові виробничих відносин між країнами-членами. Одночасно це створює перешкоди для економічних відносин між країнами, що належать до різноманітних угруповань, призводить до концентрації товарних потоків усередині економічних об’єднань.

Співдружності Незалежних Держав належить особливе місце серед організацій міжнародного співробітництва. Це пов’язано з політичним і економічними умовами її виникнення та подальшого розвитку.

СНД була заснована на Алматинській нараді 21 грудня 1991 р. представниками 11 незалежних країн (Азербайджану, Білорусії, Вірменії, Казахстану, Киргиз стану, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану, України). Рішення цієї наради стали завершальним кроком на шляху ліквідації СРСР, початок якій був покладений Біловезькою зустріччю 8 грудня