Нині сам “профіль” міжнародної конкурентоспроможності українських експортерів, що базується головним чином на ціновій конкуренції у сфері напівфабрикатів та взагалі продукції з невисоким рівнем доданої вартості і незначним рівнем технологічності, об’єктивно штовхає країну скоріше в бік “третього світу”, аніж регіональної інтеграції з високорозвинутими країнами ЄС.

Для об’єктивно можливого прискорення процесу формування інституційної готовності України до міжнародної економічної інтеграції необхідно, щоб саме інституційна, а не монетарно-стабілізаційна політика стала наріжним каменем філософії державного управління в Україні на нинішньому етапі її розвитку. Така політика має орієнтуватися передусім на створення як державних, так і суто ринкових інститутів, що сприяють генеруванню й розповсюдженню інновацій та формуванню визначального фактора сучасної конкурентоспроможності – людського капіталу; вона повинна спрямовуватися на створення рівноправних умов для підвищення міжнародної конкурентоспроможності українських фірм і компаній у відкритому конкурентному середовищі.

Необхідно зрозуміти, що в України немає ресурсів для забезпечення економічного ривка в усіх галузях економічного комплексу країни. Неможливо бути конкурентоспроможними всюди. Тому нагальним завданням є забезпечення прискореного розвитку передусім у низці профільних науко- і техномістких галузей (аерокосмічна, виробництво нових матеріалів, окремі виробництва в фармацевтичній, електронній та електротехнічній промисловості), які вже сьогодні демонструють досить високий технологічний рівень і здатність до міжнародної конкуренції, а отже, і готовність стати “локомотивами” високотехнологічного зростання.

Для прискорення процесу формування в Україні умов для ефективної міжнародної інтеграції необхідно здійснювати курс на гармонізацію українського законодавства з правовою системою ЄС та глобальними нормами економічного регулювання (значна частина яких представлена формами ГАТТ/СОТТ). У цьому зв’язку слід подбати про створення ефективного механізму обов’язкової експертизи проектів правових актів, які вносяться у Верховну Раду, в Адміністрацію Президента та Кабінет Міністрів України, на предмет їх сумісності з чинними нормами глобального та європейського економічного регулювання. Разом з тим слід мати на увазі, що правові норми країн з розвинутими ринковими системами не можуть бути – без шкоди для економіки України – враз перенесені на український ґрунт. Мова має йти не про механічне копіювання, а про поступову, еволюційну адаптацію українського законодавства до системи міжнародних норм і правил.

Висновки

На рубежі ХХ – ХХІ ст. розвиток системи світових господарських зв’язків значною мірою визначається інтеграційними процесами, які, без перебільшення, набули глобального характеру і, очевидно, в подальшому посилюватимуть свій вплив на світову економіку та зміни, що в ній відбуваються. Вже тепер регіональні, континентальні й міжконтинентальні інтеграційні об’єднання перетворюються на більш значущі суб’єкти міжнародних економічних відносин, ніж окремі держави.

Західна Європа, котра вже понад півстоліття впевнено торує шлях до нового типу спільноти країн і народів, не лише не втратила темпів інтегрування, а й попри усі складнощі поглиблює цей процес, піднявшись до найвищого його рівня – формування валютного союзу і водночас запропонувавши амбіційні плани розширення Європейського союзу за рахунок країн, які ще зовсім недавно перебували в системі інших політичних та економічних координат.

В Азійсько-Тихоокеанському регіоні інтеграційні процеси вже протягом кількох років визначають головні напрямки і зміст його розвитку. Причому ініціатива тут не за місцевим АСЕАН, а за потужним, хоча й доволі аморфним, міжконтинентальним інтеграційним конгломератом під назвою “Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво” (АТЕС). Цей “елітарний клуб 18-ти”, становлення котрого як суб’єкта міжнародних економічних відносин ще не завершилося, стрімко набирає сили не лише в регіоні, а у світовому масштабі. Постійно відкритий для нових членів, він формується як динамічний і впливовий економічний союз, у якому зароджуються по суті не відомі донині механізми співпраці і узгодження інтересів таких гігантів, як США, Японія, Китай, а з недавнього часу і Російська Федерація, що зрештою добилася членства в цьому клубі.

Сучасна картина світового інтеграційного процесу збагачується новими явищами, котрі спричинені змінами в системі світогосподарських зв’язків і виникненням відповідних передумов для формування інтеграційних угруповань у різних регіонах світу.

Література

Козак Ю. Міжнародна економіка. – Одеса, 1998.

Ламалин В. Мировая экономика. – М., 1998.

Лукінов І. Економічні трансформації. – К., 1997.

Маклашевская Н. Международная экономика. – М., 1998.

Світова економіка / під ред. С. В. Головко. – К., 2000.

Україна і світове господарство / під ред. С. В. Головко. – К., 2002.