З-поміж узагальнюючих показників ефективності виробництва (діяльності) того чи того первинного суб'єкта господарювання ви-окремлюють насамперед відносний рівень задоволення потреб рин-ку. Він визначається як відношення очікуваного або фактичного обсягу продажу товарів (надання послуг) суб'єктом господарювання до виявленого попиту споживачів.

До важливих узагальнюючих показників ефективності вироб-ництва (діяльності) належить також частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва. Це зумовлюється тим, що за ринкових умов господарювання вигіднішим економічно й соціаль-но є не екстенсивний (через збільшення застосовуваних ресурсів), а саме інтенсивний (за рахунок ліпшого використання наявних ре-сурсів) розвиток виробництва.

Визначення частки приросту продукції за рахунок інтенсифі-кації виробництва здійснюється за формулою

,

де Чінт — частка приросту обсягу продукції, зумовлена інтенси-фікацією виробництва; Р3 — приріст застосовуваних ресурсів за певний період (розрахунковий рік), %; VВ — приріст обсягу ви-робництва продукції за той самий період (рік), %.

Народногосподарський ефект використання одиниці продукції як узагальнюючий показник ефективності того чи того виробниц-тва обчислюється як приріст чистого прибутку (доходу), тобто як приріст загального ефекту (збільшення прибутку внаслідок зрос-тання обсягу виробництва і продуктивності праці, економії експ-луатаційних витрат та інвестиційних ресурсів тощо) за відрахуван-ням вартості придбаної (купленої) продукції виробничо-технічно-го призначення.

Щодо решти системи показників, диференційованих за видами ресурсів, то, по-перше, методику їхнього обчислення викладено в інших розділах цього підручника, а, по-друге, вони використовуються відповідно до заздалегідь визначе-ної цілі вимірювання ефективності та способів використання ре-зультатів такого вимірювання. Існують принаймні дві постійні цілі:

1) оцінка та узагальнення ефективності діяльності виробничих підрозділів і функціональних служб з наступним визначенням пріо-ритетних напрямків мотивації та реальних механізмів впливу на позитивну динаміку діяльності в майбутньому;

2) порівняння рівнів ефективності господарювання, досягнутих даним підприємством та його конкурентами на ринку, щоб запобіг-ти зниженню престижу й конкурентоспроможності у сфері бізнесу.

1.4 Оцінка соціальної ефективності

Неухильне зростання соціальної ефективності є кінцевою метою багатоаспектної діяльності підприємств та організацій. З огляду на це еконо-мічну ефективність відносно соціальної треба вважати проміжною. Рівень економічної результативності діяльності суб'єктів господа-рювання служить матеріально-фінансовою базою для розв'язання будь-яких соціальних проблем. З урахуванням саме цієї важливої обставини кожному підприємству (підприємцю) треба постійно оцінювати соціальну ефективність своєї діяльності.

Щоправда, об'єктивне оцінювання соціальної ефективності на-ражається на істотні труднощі, оскільки й досі бракує науково об-ґрунтованої і загальновизнаної методики її визначення. Відтак до-пустимо спиратися на дещо інтуїтивне та емпіричне уявлення про принципові підходи до оцінки соціальної ефективності.*

По-перше, соціальну ефективність треба визначати на двох рівнях: 1) локальному (на підприємстві та в організації стосовно міри задоволення конкретних соціальних потреб працівників); 2) муніципальному та загальнодержавному (стосовно міри соціаль-ного захисту людей і забезпечення соціальних потреб різних верств населення з боку місцевих органів влади та держави в цілому).*

По-друге, важливе практичне значення має визначення рівня задоволення соціальних потреб працівників за рахунок фінансо-вих коштів самого підприємства (організації). До соціальних по-треб працівників, які може певною мірою задовольнити підприєм-ство (організація), зокрема належать; збільшення розміру оплати праці понад встановлений державою мінімальний рівень заробіт-ної плати; оплата значної частини вартості або надання безкош-товних путівок до лікувально-оздоровчих закладів; дотації закла-дам громадського харчування підприємства (організації); надання безповоротної позички на придбання житла і зведення дачних бу-диночків; будівництво та утримання власного житлового фонду, баз відпочинку, будинків (палаців) культури, поліклінік, дитячих до-шкільних закладів, спортивних споруд; забезпечення нормальних (безпечних для здоров'я) умов праці та належної охорони довкіл-ля; направлення працівників у середні й вищі навчальні заклади з виплатою стипендій та оплатою навчання; стажування керівників і спеціалістів у зарубіжних фірмах; створення підсобних сільсько-господарських підприємств (цехів) тощо.*

По-третє, оцінюючи соціальну ефективність, треба врахову-вати соціальні заходи, здійснювані за рахунок муніципального (місцевого) і загальнодержавного бюджетів, розмір яких формується під безпосереднім впливом податкових надходжень від суб'єктів господарювання. Основними з таких заходів є: установлення й ре-гулювання мінімальної заробітної плати працівникам державних підприємств та організацій; встановлення й виплата пенсій, сти-пендій, допомоги багатодітним сім'ям, субсидій на житлово-кому-нальні послуги; індексація заробітної плати й пенсій відповідно до динаміки роздрібних цін і тарифів; регулювання продажних цін на певні види товарів і вартості комунальних послуг; бюджетне фінан-сування державних підприємств та організацій невиробничої сфе-ри; реалізація муніципальних, регіональних і загальнодержавних соціальних програм тощо.*

По-четверте, конкретне визначення рівня соціальної ефектив-ності має охоплювати не тільки ті заходи, які піддаються кількісно-му вимірюванню, а й ті, щодо яких кількісне вимірювання прямо-го ефекту є неможливим. Стосовно таких заходів вимірювання соці-альної ефективності полягає в обчисленні непрямого економічно-го ефекту і витрат на його досягнення з наступним їх порівнянням, а також у якісній характеристиці, тобто більш-менш детальному словесному описі їхнього реального (можливого) впливу на результа-тивність виробництва (діяльності) і життєвий рівень населення. Взагалі результати кількісного вимірювання соціальної ефектив-ності завжди треба доповнювати якісними характеристиками за-ходів, що впливають на неї, і на цій підставі формулювати конк-ретні висновки щодо її рівня та динаміки.

2 ЧИННИКИ ЗРОСТАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА

2.1 Класифікація та загальна характеристика

Рівень економічної та соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох чинників. Тому для практичного розв'язання зав-дань управління ефективністю важливого значення набуває класи-фікація чинників її зростання за певними ознаками. Класифікацію чинників зростання ефективності (продуктивності) виробничо-еко-номічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьо-ма ознаками: 1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищен-ня); 2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяль-ності); 3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю).

Групування чинників за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання про-дуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості