Наприклад по Галицькому району: інвестиції на одну особу в 2004 році становили 854,7 грн., темп зростання інвестицій на одну особу за період з 2003 до 2004 рр. становив 335,4%, сальдо міграції населення в 2004 р. – вибуло 126 осіб.

Дослідження інвестиційних процесів нами поєднано з міграціями. Низький рівень інвестицій на одну особу є однією з причин еміграції населення. Якщо в місті Івано-Франківську досягнуто вище середнього обласного показника в інвестиційному процесі, то в ньому відповідно позитивне сальдо міграції (+ 942 осіб). В інших містах і районах ці величини є від’ємні. Що стосується м. Яремча і Галицького району, то тут відіграли відповідні зовнішні фактори. В першому випадку стрімкий розвиток туризму, в другому – реконструкція окремих агрегатів на Бурштинській ТЕС.

В цілому по області певне економічне зрушення ще не вирішило питання призупинення еміграції , але зменшило рівень зареєстрованого безробіття: з 38048 осіб за станом на 1 січня 2003 р. До 35220 осіб на 1 січня 2005 р.

Порівнюючи стан і динаміку соціально-економічних показників, можна зробити і висновки про існуючий стан щодо регіональної політики, і прогнози необхідності моделювання напрямків зростання всіх регіонів, і одночасного вирівнювання або наближення до середніх показників по Україні.

При цьому, на наш, погляд, необхідно врахувати, що і основні засоби і інвестиції в основний капітал будуть мати певні різниці між регіонами, де переважають промислове виробництво і тими, де переважає сільськогосподарська продукція. Такий стан впливатиме і на формування бюджету (державного і місцевих), на соціальну інфраструктуру, демографічну ситуацію тощо. Але за всіх нерівностей недопустимо, щоби навантаження на одне робоче місце мало і надалі інтервал, що склався на 01.01.04.: по Україні – 7 осіб, в Івано-Франківській області – 16 осіб, в волинській і Чернівецькій областях – 17 осіб, Тернопільській – 25 чоловік, а в м. Києві – 0,4 особи. Різниця між мінімальним і максимальним показником майже астрономічна – в 62,5 рази (25:0,4).

За цих умов й понині діють два великих (якщо не глобальний) чинники. Перший з них – це наявність невикористаних виробничих площ і потужностей та кваліфікованих кадрів, тобто регіони не спромоглися на проведення структурних зрушень за вимогами часу і ринку (місцевого, регіонального, державного, світового). За 14 років більшість згаданих потужностей і ресурсів втратили своє первісне призначення через фізичне, моральне і вікове старіння, а вкладені колишні кошти (інвестиції) не повернуться, бо амортизаційні відрахування і прибуток відсутні. Одна з причин в цьому процесі – це байдуже спостерігання керівництва регіонів за процесом приватизації, за створенням спільних підприємств з іноземним капіталом та вільних економічних зон. Серед вагомих причин залишаться й понині питання правового поля для залучення іноземних інвесторів і, як наслідок, велике безробіття.

Другий і не менш важливий чинник є залишений на самоплив агропромисловий сектор. В більшості областей України, так і у Галицькому районі, технічна база колишніх колгоспів і радгоспів розкрадена або знищена. Паювання землі і майна проведено без належної підготовки як правової, адміністративної, так і моральної. Внаслідок таких, з дозволу сказати, “волевиявлень” товарне виробництво на селі втратило свою базу, що призвело, з одного боку, до великого безробіття, з другого, до запустіння і забур’янення земель. Отже, парадокс і нонсенс!

Держава як така, в ринкових умовах господарювання не може і не буде втручатися у будь-яку підприємницьку діяльність, тим більш в наших умовах, коли раз на рік змінюються уряди. З цього приводу на одній з прес-конференцій екс-президент України Л. Кравчук заявив, що владу треба шукати не у верховній Раді, а в сільській раді. Отже можна сказати, що втрачені нами можливості через непродуману лібералізацію в минулому періоді необхідно відновлювати і через проведення адміністративно-територіальної реформи.

Будь-яка реформа це – певна ломка чогось усталеного, яке нині не влаштовує вимоги часу і процесу розвитку. Реформою ми хочемо змінити колишній або існуючий зразок. Однак, багато науковців, а тим більше політичний діячів ідуть по шляху, щоб або захистити чиїсь особисті інтереси (посади голови села, глави адміністрації, голів відповідних рад та інший підрозділів) або по шляху відтягування реформи на колись, спираючись на відсутність єдиної концепції на такі дії. З нашої точки зору зароджується страх, що та і та позиції зводяться лише до відкритих дискусій з метою заговорити проблему, щоби її взагалі не вирішувати, але створити видимість її актуальності.

Нинішні економічні реформи не дали очікуваних результатів. Ваучерна приватизація промислових об’єктів була непідготовлена і дотепер незрозумілою – одні дуже розбагатіли. Інші – збідніли. Паювання земель і майна колгоспів на перших порах породило пряме розкрадання і нищення виробничої бази усіх галузей сільського господарства. Як не дивно, це відбувалося на очах, а можливо і за потурання) органів державної влади – від сільського голови до обласних адміністрацій.

Не треба однобоко вишукувати тільки недоліки щодо умов проведення адміністративно-територіальної реформи.

На наш погляд нова зміна як в адміністративному, так і в морально-етичному відношенні не захоче і не буде працювати на правах обмеженої відповідальності. Цій зміні прийдеться побороти посередника, який багатіє на бідності виробника, який уже загнав село в глухий кут в прямому і переносному