почали складатися; при створенні фондової біржі враховувався досвід розвинутих країн щодо використання електронної форми торгівлі. Основною формою торгівлі на цих біржах є аукціони "з голосу", що проводяться в операційній залі. Обидві фондові біржі при організації торгівлі враховують досвід функціонування Нью-Йоркської фондової біржі.
До останньої групи також входить Українська фондова біржа (УФБ), яка виникла в 1991 році. Вона є першою в історії незалежної України національною фондовою біржою, яка веде свій "родовід" від Київської біржі, що функціонувала з 1865 по 1914 та з 1921 по 1930 роки. Організатори біржі при її створенні більше орієнтувалися на європейський досвід (в основному, на досвід функціонування Парижської фондової біржі). Торгівля цінними паперами на ній здійснюється в 2-х формах: у формі аукціону "з голосу" і комп'ютерних торгів. З 1994 року на УФБ запроваджено три режими (відділення) котирування цінних паперів: два офіційні та один неофіційний. В першому відділенні котируються цінні папери емітентів, які мають високий економічний потенціал, є високорентабельними із стабільним фінансовим положенням. До котирування в другому відділенні допускаються цінні папери, емітенти яких не задовольняють вимог, що пред'являються при котируванні у вищезазначеному режимі, однак мають досить непогані показники в госпо-дарській і фінансовій діяльності.
До котирування в третьому відділенні допускаються цінні папери емітентів, які не задовольняють вимог, що пред'являються удвох попередніх. УФБ в цьому випадку не відповідає за якість інформації про цінні папери та емітента.
Державне регулювання ринку цінних паперів в Україні
Для підтримання довіри до фондового ринку, його динамічного розвитку та зміцнення дисциплінованості його учасників, держава здійснює регулювання ринку цінних паперів. Основним принципом регулювання фондового ринку є першочергова реалізація загальнонаціональних інтересів і забезпечення гарантій та безпеки інвестиційної діяльності в економіці України.
Порядок регулювання передбачає виконання таких функцій: визначення ключових напрямків розвитку фондового ринку та ролі учасників цього ринку; створення для них сприятливого законодавчого та регулюючого середовища, підвищення їх відповідальності, які можуть привести до дезорганізації ринку, його руйнування, недобросовісної конкуренції і обману інвесторів, маніпулювання цінами та шахрайства з фінансовими ресурсами.
Державне регулювання фондового ринку здійснюється шляхом прийняття законодавчих та інших нормативних актів, ліцензування і контролю за діяльністю фондового ринку. Держава також сприяє встановленню і розвитку стабільної та ефективної системи платежів за обслуговування угод по цінних паперах, доступу на фондовий ринок емітентів незалежно від їх розміру та стартових фінансових можливостей.
Вивчення досвіду країн з розвинутою економікою засвідчує, що ринок цінних паперів є одним із найбільш регульованих та регламентова них державою на відміну від інших ринків (зокрема товарного або валютного). Це можна пояснити винятковим характером функціонування цього ринку. Головна ж його особливість полягає в тому, що рух капіталів, забезпечений обігом різних видів цінних паперів, включаючи і їх похідні, не може існувати та функціонувати у відриві від законодав чої бази та системи правовідносин власності, що склалися у державі.
Необхідність державного регулювання ринку цінних паперів обумовлюється рядом причин: по-перше, на ринку, де знаходяться в обігу різні види цінних паперів та їх похідних, реалізуються загальнонаціональні інтереси держави, а саме:
підтримання процесу розширеного відтворення суспільного виробництва, як основи формування та подальшого розвитку соціально-орієнтованої економіки країни;
зміцнення політичного та економічного суверенітету держави;
піднесення міжнародного авторитету держави;
забезпечення активної та збалансованої інвестиційної політики країни;
встановлення соціальної стабільності в суспільстві;
формування сучасної структури власності та методів управління в галузях, що мають загальнодержавне значення з врахуванням інтересів суспільства;
відновлення довіри населення до держави.
По-друге, на ринку цінних паперів постійно присутні та активно взаємодіють інтереси різних його учасників - емітентів, інвесторів, професійних учасників, інститутів-регуляторів. Ці інтереси можуть вступати в протиріччя між собою і з метою забезпечення стабільності та правового впорядкування ринку, регламентації взаємовідносин між усіма його учасниками держава запроваджує відповідну систему регулювання.
По-третє, головною діючою особою на ринку цінних паперів виступає інвестор - як вітчизняний так і іноземний. На будь-якому цінних паперів найбільш масовим інвестором є населення. Але характерною рисою останнього є те, що цей інвестор не мас спеціальних знань та кваліфікації з питань ринку цінних паперів. А тому, без створення надійної системи захисту прав та майнових інтересів громадян, а також інших інвесторів неможливо забезпечити подальшого розвитку ринку капіталу (фінансового ринку). Це під силу лише державі.
Таким чином, державне регулювання ринку цінних паперів означає здійснення державою та її інститутами системи заходів щодо впорядкування, контролю та нагляду за ринком цінних паперів з метою забезпечення його соціальної справедливості, прозорості, надійності і відкритості та запобігання зловживанням і порушенням на ньому.
Держава з метою реалізації своєї політики на ринку цінних застосовує цілісну і взаємопов'язану систему заходів спрямовану, зокрема, на досягнення наступної мети:
залучення як вітчизняних, так і іноземних інвестицій (дня чого необхідні: сприятливе та стабільне законодавство, державний моніторинг, розкриття інформації, розвинена інфраструктура, захист інвесторів);
обмеження інфляційних процесів (шляхом: розвитку ринку державних цінних паперів, емісії цінних паперів органами місцевого самоврядування, продажу державних пакетів акцій інвестиційно привабливих підприємств).
реструктуризація (шляхом: продовження приватизації, конкуренції, ефективного менеджменту);
інтеграція в міжнародні фінансові ринки (шляхом: впровадження міжнародних стандартів діяльності в Україні, обігу іноземних інструментів в Україні та українських фінансових інструментів за її межами, міжнародного співробітництва);
соціальна стабільність у суспільстві (шляхом: всебічного аналізу соціально-економічних аспектів та напрямків удосконалення, захист права власності, розвиток інститутів спільного інвестування, інформування та освіта населення).
Слід відзначити, що державне регулювання ринку цінних паперів повинно започатковуватись на певних принципах, найголовнішим з яких можна вважати принцип першочергової реалізації загальнонаціональних інтересів і забезпечення гарантій та
