1. Сутність і особливості У соц-екон с-мами в умовах ринку. Сучасна парадигма Мн.

Виробничо-гоподарські організації – це соціотехноекономічні системи, цілеспрямовано орієнтовані на в-во товарів і послуг.

Схема функціонування С-ЕС: Ресурси – Організація – Товари (послуги)

Щоб забезпечити функціонування організації, нею необхідно управляти.

Управління має бути побудоване на системі методів і способів, які є змістом специфічної діяльності управлінців. За своїм змістом управління організаціями є процесом визначення цілей, організації взаємодії та взаємного впливу груп людей під час їхньої спільної виробничо-господар діяльності.

Управління організаціями – здійснюваний індивідом або групою осіб процес з метою координування діяльності інших осіб, спрямований на досягнення результатів, недосяжних для кожної з цих осіб зокрема.

Процес управління в-вом забезпечують через взаємодію суб’єкта і об’єкта управління.

Суб’єкт управління в організації – особа або група осіб, які ставлять цілі перед об’єктом управління, деталізують їх у формі завдань, доводять їх до об’єкта управління і контролюють виконання. Це система, яка забезпечує цілеспрямований вплив на об’єкт з метою його вдосконалення і розвитку.

Об’єкт управління - це все те, на що направляє суб’єкт управління свій вплив (люди, засоби виробництва, технологія, фінанси, інформація, продукти праці, запаси ресурсів і готової продукції). Це сукупність соціальних, економічних і технічних ресурсів виробництва.

Сучасна парадигма менеджменту

Парадигма (грец. рагагііета) менеджменту — система понять, уявлень, що формується на основі вивчення, ана-лізу й узагальнення реалій дійсності, змінючись відповід-но до змін зовнішнього і внутрішнього середовищ органі-зацій. Оскільки менеджмент є відображенням соціально-економічних умов суспільного виробництва, то його пара-дигма не є чимось незмінним, усталеним. На різних ета-пах розвитку виробництва вона відображає панівну ідео-логію щодо ефективності управління. Парадигма впливає і на практичну менеджерську діяльність, зокрема, на систе-му пріоритетів, якими керуються менеджери на різних етапах розвитку менеджменту-діяльності і, відповідно, на тех-нологію менеджменту. Кожний наступний етап розвитку менеджменту зумовлював зміну попередньої парадигми.Традиційний менеджмент було орієнтовано на остаточ-ний результат як мету діяльності. Під цю мету мобілізува-ли ресурси. Головною його опорою була організаційна структура, вибудована під «дерево цілей», і контроль, а сам процес управління ґрунтувався на сигнально-спонука-ючій інформації. Сучасний менеджмент здійснюють у ко-ординатах, де цілі є вторинними відносно шкали ціннос-тей, за якою їх оцінюють. Акцент переносять зі спонукан-ня на взаєморозуміння, зі стимулювання — на мотивування, на поєднання інтересів у зовнішньому і внутрішньому се-редовищах організації, на формування усвідомлення спі-льного «ми», своєї особливості і навіть соціальної місії ор-ганізації. Отже, сучасну парадигму менеджменту було сформовано на основі діалектичного розвитку, аналізу й відбору найефективніших технологій менеджменту на всіх етапах його історичного розвитку, з урахуванням нинішніх со-ціально-економічних реалій. Основними складовими її є: перспективне спрямування менеджерської діяльності (стратегічний менеджмент); маркетингова орієнтація ви-робництва; технологія паблік рілейшнз; диверсифіка-ція і багатопрофільність виробництва; фірмовий стиль, імідж, культура організації; персонал-орієнтовані технології.

-----------------------------------------------------------------------

2. Сутність, особливості та класифікація функцій Мн, процес управління.

Процес У представляє собою логічну послідовність дій і ф-цій, які необхідно здійснити для забезпечення ефективного впливу на спільну д-сть людей для максимальної мотивації їх в процесі досягнення цілей. Правильно спроектований ПУ забезпечує успіх орг-ї. Для того, щоб ПУ еф. спроектувати необхідно знати його внутр. структуру і взаємозв. між його окремими етапами. Етапи:1) встановлення мети, 2) оцінка ситуації, 3) визначення проблеми 4) упр. рішення.

Управління розглядається як процес, тому що робота по досягненню цілей за допомогою інших людей-не одноразова дія, а серія безперервних, взаємопов'язаних дій, які називаються управлінськими функціями. Кожна управлінська функція також є процес, тому що також складається з серії взаємопов'язаних дій. Таким чином, процес управління є сума функцій по управлінню певним об'єктом (рис.).

Планування-Організація-Мотивація-Контроль

Рис. Процесний підхід до управління

В теорії Мн ф-ції поділяють на:

- загальні (планування, організація, мотивація, контроль)

- спеціальні (конкретні (поточне і оперативне пл, оперативний контроль і аналіз, підготовка в-ва, нормування ресурсів, забезпечення ресурсами...) і специфічні (підготовка упр. рішень, прийняття рішень, коорд. виконання, контроль виконання, реалізація рішень)).

Анрі Файоль, якому приписують розробку цієї концепції, визнавав існування п'яти початкових функцій. Він вважав, що управляти означає передбачати і планувати, давати розпорядження, координувати, стимулювати і контролювати. Огляд сучасної літератури дозволяє виявити й інші функції управління, якими є комунікація, дослідження, аналіз, прийняття рішень, підбір персоналу, представництво, ведення переговорів тощо. А загальноприйнятими основними функціями управління (вони стосуються всіх організацій) є планування, організація, мотивація, контроль. Ці чотири первинні функції управління об'єднані зв'язуючими процесами комунікацій і прийняття рішень.

Функції процесу управління:

Планування передбачає прийняття рішення про те, якими мають бути цілі організації і що повинні робити її члени для досягнення цих цілей. За своєю суттю функція планування відповідає на три основні запитання: 1) де ми знаходимося в даний час?; 2) куди ми прагнемо рухатися?; 3) як ми збираємося досягти цілей організації?.

Організація. Організувати означає створити деяку структуру. Для того щоб організація могла виконувати свої плани, їй необхідно структурувати багато елементів. Одним із таких елементів є робота, яка повинна структуруватися до конкретного завдання з метою досягнення ефективного розподілу праці. Іншим важливим аспектом організації є призначення виконавців кожного конкретного завдання, в тому числі й роботи з управління. Керівник при цьому підбирає людей для конкретної роботи і делегує їм повноваження (права використання ресурсів організації).

Мотивація. Керівник повинен пам'ятати, що навіть прекрасно складені плани і найдосконаліша структура організації не мають жодного змісту якщо хтось не виконує фактичну роботу організації. Завдання функції мотивації полягає в бажанні членів організації виконувати роботу у відповідності із делегованими обов'язками і