-----------------------------------------------------------------------

5. Особливості сучасної фази розвитку менеджменту і його концепція.

Сучасній фазі розвитку науки менеджменту властивий якісний перехід від локальних напрямів досліджень до побудови концепцій як основи сукупної теорії менеджменту.

Концепція (лат. сопсері.іо — сприйняття) — система поглядів на певне явище, спосіб розуміння, тлумачення певних явищ, процесів, основна ідея будь-якої теорії.

Сформульовані у науці менеджменту концепції стали основою вирізнення провідних наукових підходів у теорії менеджменту: процесного, системного і ситуативного.

Процесний підхід. Визначає управління процесом, у яко-му діяльність, спрямована на досягнення цілей організа-ції, розглядають як суму взаємопов'язаних дій — функ-цій управління, а кожну з функцій як комплекс однорід-них (елементарних) дій, операцій, процедур.

Системний підхід. Трактує організацію як сукупність взаємозалежних елементів (люди, структура, завдання, технологія), орієнтованих на досягнення різноманітних цілей в умовах мінливого зовнішнього середовища.

Системний підхід — це загальний спосіб мислення і підходу стосовно організації та управління. Його основою є трактування системи як певної цілісності взаємопов'я-заних елементів, кожен з яких робить свій внесок у харак-теристику цілого. Складові такої системи взаємозалежні. За відсутності хоч однієї з них система не працюватиме або працюватиме неправильно.

Кожна виробничо-господарська організація є системою, утвореною з людей (соціальний компонент), капіталу (еко-номічний компонент) і техніки. Всі компоненти разом ви-користовуються для виконання певної роботи, досягнен-ня певної мети. Тому послідовники системного підходу вважають, що організації є соціотехнічними системами.

У таких системах можна виокремити комплекси одно-рідних елементів — підсистеми. Поняття «підсистема» над-звичайно значуще для управління, оскільки дає змогу ство-рювати всередині системи управління необхідні структу-рні підрозділи: відділи, сектори, бюро, дільниці і т. д.

Для процесного та системного підходів характерні спро-би визначити принципи реалізації функцій управління як наукового компонента процесу управління. На практиці ці принципи розглядають як мистецтво, яким може оволоді-ти менеджер на основі власного досвіду, спроб і помилок.

Ситуативний підхід. Стверджує, що вибір і застосу-вання методів управління залежить від ситуації. Його при-хильники головне завдання вбачають у навчанні менедже-рів ситуативного мислення, тобто вміння правильно оці-нювати управлінсько-виробничі ситуації та знаходити способи їх вирішення. Ситуацією вони вважають сукуп-ність обставин, які впливають на організацію в певний час.

Ситуативний підхід, що оформився наприкінці 60-х ро-ків XX ст., не заперечує концепцій класичної, біхевіористської шкіл, системного підходу, намагаючись інтегрувати їх розробки як часткові підходи. За ситуативного мислен-ня зберігається концепція процесу управління, яка може застосовуватися до всіх організацій. Одночасно ситуативний підхід передбачає вибір специфічних прийомів для досягнення метя організації за певних умов функціонування. Наприклад, кожна організація повинна мати структуру» яка, однак, залежить від ситуації і може передбачати більшу або меншу кількість щаблів управління, більший чи менший ступінь делегування повноважень.

Практичне застосування ситуативного підходу основане на вмінні менеджера володіти ефективними засобами професійного управління, тобто розуміти сутність процесу управління.

Сукупність розглянутих концепцій є основою сучасної теорії менеджменту, яка інтегрує різноманітні напрями досліджень. Тим більше, що властивий сьогоденню інтен-сивний обмін інформацією зумовлює взаємну дифузію ідей, концепцій і методів різних наукових шкіл. Однак збері-гається певна регіональна специфіка наукових підходів і пріоритетів у вивченні практики ефективного менеджменту, концентрації досліджень, а значить і наукових розро-бок та рекомендацій, традиційних для певних регіонів.

-----------------------------------------------------------------------

6. Стратегія організації і процес планування стратегії, фундаментальні стратегії У.

Стратегія – набір дій , процесів і рішень фірми , що забезпечить розвиток фірми в умовах динамічного конкурентного середовища, через адаптацію внутрішнього середовища Мн до вимог цього середовища.

Стратегія- один із ключових факторів розвитку будь - якої організації.

Стадії процесу визначення стратегії:

1 визначення місії та цілей організації

2 діагностика середовища організації, стратегічні альтернативи

3 вибір стратегії

4 реалізація стратегії

5 контроль за реалізацією стратегії

Залежно від обраного об’єкта стратегічного управління розрізняють:

Загальна стратегія(корпоративна)- стратегія багатогалузевої організації .Визначає рівень і характер інвестицій організації, обсяги вкладення капіталу, тобто формує певний склад і структуру інвестиційного портфеля організації. Відповідальними є –керівники вищоо рівня.

Бізнес стратегія-стратегія незалежної вузькоспеціалізованої організації або самостійного господарського підрозділу в межах диверсиф організації.

Функціональна стратегія розробляється для кожного функціонального підрозділу організації(Мр - ва, виробнича , фінансова ,кадрова, інноваційна стратегії).Відповідають керівники підрозділів.

Операційна стратегія, подальша конкретизація стратегії ініціатив і підходів до керівництва основними оперативними одиницями при виконанні щоденних операт. завдань. Відповідають керівники вищого рівня Мн.

Види стратегій

Найбільш розповсюджені, перевірені практично та широко висвітлені в літературі стратегії розвитку бізнесу називають базисними або еталонними .Вони висвітлюють 4-ри різні підходи до росту організації та пов’язані із змінами одного чи кількох елементів:

продукту

галузі

ринку

стану організації в середині галузі

технології

Першу групу еталонних стратегій складають так звані «стратегії кониентрованого зростання». До них відносяться (стратегії, які пов'язані зі змінами продукту і (чи) ринку та не зачіпають три інші елементи. В такому випадку фірма намагається покращити свій продукт чи почати випускати но-вий продукт, не змінюючи при цьому галузі. Що стосується ринку, то фірма веде пошук можливостей поліпшення свого стану на існуючому ринку чи переходу на новий. До цієї групи стратегій концентрованого зростання відносяться стратегії: Стратегія розвитку продукту, Стратегія розвитку ринку, Стратегія посилення позиції на ринку.

Другу групу еталонних стратегій складають такі стратегії бізнесу, які передбачають розширення організації шляхом додання нових структур. Ці стратегії мають назву стратегії інтегрованого .зростання Організація може здійснювати інтегроване зростання як шляхом придбання власності, так і шляхом розширення зсередини. При цьому відбуваються зміни становища фірми у галузі.

Можна виділити два основних типи стратегій інтегрованого зростання: Стратегія зворотної вертикальної інтеграції, Стратегія вертикальної інтеграції, що крокує вперед.

Третя група еталонних стратегій розвитку бізнесу складає стратеги диверсифікованного зро-станя. Ці стратегії реалізуються в тому випадку, якщо фірма далі не