зберігання, а також її носіїв.
Тривалий час основна роль у технологічному процесі інформаційного забезпечення управління належала лю-дині — управлінському працівнику з відносно обмеженими потенційними можливостями, який діяв у межах системи інформаційного забезпечення управління на основі ручного оброблення даних.
Нині управління ґрунтується на інтегрованих систе-мах інформаційного забезпечення менеджменту (ІСІЗМ). Основою ІСІЗМ є такі методологічні передумови:
1) функціонування ІСІЗМ передбачає відокремлення творчих процесів розроблення управлінських рішень від технічних операцій реалізації інформаційного забезпечен-ня, централізацію їх виконання у спеціальному підрозді-лі менеджменту;
2) організація ІСІЗМ вимагає введення науково обґрун-тованої технології створення інформаційного Забезпечен-ня управління соціально-економічними та технологічни-ми процесами в організаціях.
Найважливішими відмінностями ІСІЗМ від інших ін-формаційних систем є:—
організація єдиного потоку даних між суб'єктом і об'єктом управління;—
побудова єдиної централізованої бази умовно-постійних даних, яка обслуговує усі підрозділи менедж-менту;—
розроблення та впровадження чіткого технологіч-ного процесу реалізації процедур перетворення та збері-гання даних, формування проміжних документів;—
реалізація технологічного процесу оброблення да-них спеціалізованим управлінським підрозділом;—
концентрація творчих операцій щодо здійснення ана-літичних робіт та прийняття рішень у лінійних та функ-ціональних підрозділах керуючої підсистеми.
Оволодіння змістом та порядком організації систем ін-формаційного забезпечення менеджменту сприяє ефектив-ності процесів управління, дає змогу вдосконалити тех-нологію розроблення управлінських рішень, раціонально витрачати кошти на підтримання функціонування орга-нізацій загалом.
15. Комунікативний процес, його елементи і етапи, види комунікацій і трансакцій. Методи вдосконалення комунікацій.
Сутність комунікацій становлять взаємозв'язки між працівниками, підрозділами, організаціями тощо. Вони супроводжують усі процеси, що відбуваються в органі-зації.
Комунікації — обмін інформацією, її змістом між двома і більше особами (працівниками).
Види комунікацій. Існує два види комунікацій.
Між організацією і зовнішнім середовищем. Під дією зовнішнього оточення проводяться наради, обговорення, телефонні переговори, готуються службові записки, відеострічки, звіти та ін.
Між рівнями, підрозділами та працівниками організації.
Комунікації можуть здійснюватись:—
від вищих рівнів управління до нижчих, тобто «зверху до низу». Наприклад, начальник інформує підлеглих про поточні завдання, зміну технології роботи, нові пріоритети та ін.;
між різними підрозділами (відділами, цехами тощо);
від нижчих рівнів до вищих. Найчастіше так надходить інформація про недоліки, порушення, страйкову ситуацію тощо;
між окремими працівниками;
між менеджером (керівником) і його робочою групою (апаратом).
Забезпечення злагодженої роботи підрозділів організації, окремих виконавців, груп працівників, а також необ-хідних контактів із зовнішнім середовищем вимагає своєчасного передавання інформації різних видів, певної якості, необхідної достовірності тощо.
Комунікаційний процес — процес обміну інформацією з метою розв'язання конкретної проблеми.
Невід'ємними елементами процесу комунікацій є:
відправник (джерело) — особа, група осіб (підрозділ), організація, яка генерує ідеї, збирає та передає інформацію;
повідомлення — інформаційна ідея, закодована з допомогою символів;
канал — засіб передавання інформації;
отримувач (споживач) — особа, група осіб (підрозділ), організація, для яких призначена інформація.
Комунікаційний процес охоплює такі етапи:
Формування або вибір ідеї (зародження ідеї).
Кодування (перетворення ідеї на повідомлення з допомогою слів, жестів, інтонації).
Вибір каналу (вибір способу передавання з допомогою телефонного, електронного зв'язку, відеострічок тощо).
Передавання ідеї (повідомлення).
Декодування (трансформація символів відправника в думки отримувача).
Оцінювання та уточнення повідомлення.
Здійснення зворотного зв'язку (відправник і отримувач міняються комунікаційними ролями).
У комунікаційних процесах постійно виникають шуми, які деформують зміст повідомлення, спричиняють відхилення, помилки тощо. Тому обов'язково слід враховувати можливі неточності під час передавання інформації, пам'ятаючи водночас, що часто комунікаційний процес триває лише кілька секунд.
З метою забезпечення високої якості комунікаційних процесів слід орієнтуватись на два види комунікацій: міжособові та організаційні.
Міжособистісні комунікації. Традиційно виникають між конкретними особами (працівниками).
Організаційні комунікації. Виникають між підрозділами, рівнями, ланками організації та між організаціями, їх особливості залежать від характеру діяльності організації, її ролі й місця в галузі, структури управління тощо
Удосконаленню комунікацій в
організаціях сприяють:
раціоналізація структури комунікаційного процесу;
удосконалення документообігу;
ефективне застосування графічних засобів;
вдосконалення функцій менеджменту;
поліпшення зворотного зв'язку;—
запровадження системи вивчення пропозицій працівників (наприклад, з допомогою встановлення скриньок пропозицій);
використання інформаційних бюлетенів;
застосування сучасних інформаційних технологій: персональних комп'ютерів, електронної пошти, відеотехніки, радіо, телебачення тощо.
-----------------------------------------------------------------------
16. Сутність, класифікація та процес вироблення управлінських рішень. Оптимізація управлінських рішень.
Отримані в процесі управлінської діяльності методи менеджменту зможуть впливати на керовану систему тільки після її офіційного визнання, тобто після прий-няття управлінського рішення.
Управлінське рішення — результат альтернативної формалізації економічних, технологічних, соціально-психологічних, адміністративних методів менеджменту, на основі якого керуюча система організації безпосередньо впливає на керовану.
Прийняття оптимального управлінського рішення можливе внаслідок всебічного аналізу процесів і проблем виробничо-господарської, збутової, фінансової та інших видів діяльності з орієнтацією на інтереси, стратегічні цілі організації.
Класифікація управлінських рішень. Управлінські рішення здебільшого класифікують за кількома ознаками.
1. За сферою охоплення: загальні рішення — стосуються всієї організації; часткові рішення — стосуються конкретних підрозділів, служб, проблем тощо.
2. За тривалістю дії: перспективні рішення — реалізуються протягом тривалого терміну (понад 1 рік); поточні рішення — реалізуються у короткотерміновому періоді для забезпечення поточної роботи організації.
3. За рівнем прийняття: рішення на вищому (інституційному) рівні управління; рішення на середньому (управлінському) рівні управління; рішення на нижчому (технічному) рівні управління.
4. За особливостями вирішуваних організацією завдань: організаційні запрограмовані рішення — характеризуються незначною кількістю альтернатив або одноваріантністю; приймаються періодично у стандартних ситуаціях; організаційні незапрограмовані рішення — спричинені новими факторами та ситуаціями; такими можуть бути рішення щодо реалізації цілей організації, поліпшення якості продукції, вдосконалення структури управління, методів мотивації тощо; компромісні рішення — покликані врівноважувати протиріччя, що виникають.
5. За способом обґрунтування: інтуїтивні рішення — ґрунтуються на відчуттях менеджера у правильності вибору; їх обґрунтованість, оптимальність залежить від особистих якостей менеджера; рішення, які ґрунтуються на судженнях (думках, міркуваннях, висновках); їх передумовою є знання, досвід, стаж, кваліфікація; формуються швидко, але часто не беруть до уваги нових альтернатив; раціональні рішення — мають у своїй основі науково обґрунтовані аналітичні процеси; здебільшого бувають найоб'єктивнішими.
6. За способом