До загальнодержавних доходів належать: податок на додану вартість, податок з прибутку підприємств, акцизний збір, податковий податок з населення, лісний дохід, державне мито, податок з власників транспортних засобів, плата за землю, податок на доходи громадських організацій та кооперативів і інші податкові й неподаткові доходи. Місцеві податки і збори встановлюються відповідними рішеннями місцевих органів влади.

Реформування податкової політики повинно йти через структурну перебудову економіки і фінансів. Тільки на основі такої перебудови можна забезпечити стабілізацію і збалансованість як торгово-платіжного балансу, так і бюджету держави.

В цьому напрямі передбачаються два шляхи. По-перше, цілеспрямована підтримка структурної перебудови найбільш важливих для функціонування економіки галузей й виробництва державними коштами, кредитами, державними гарантіями державним інвесторам.

По-друге, перебудова виробництва відповідно до вимог ринку за рахунок власних коштів підприємств, кредитів і позичок.

Розглядаючи податкову реформу, яка провадиться в Україні на заміну традиційного податку з обігу на податок на додану вартість і акцизний збір, ми бачимо спробу створити цілком нову систему податків. Однак чи відповідає ця система податків теперішньому стану нашої економіки?

Всі розуміють необхідність формування податкової системи, яка повинна базуватись на досвіді науки і практики. Податки не можуть бути інструментом швидкого і оперативного втручання у фінанси підприємств усіх форм власності та інших ринкових структур. Якщо ж податки розглядати в аспекті швидкого втручання, то це може призвести до ще більшої дестабілізації економіки.

Західні методи податкової політики відпрацьовувались десятками й сотнями років і в результаті перетворились на систему податкового регулювання економіки.

Ми ж маємо запровадження податку на доходи, заміну його на податок на прибуток, потім – на податок на доходи і знову – на податок на прибуток. Це не поліпшує економічного становища, а навпаки, веде до його погіршення. Так, заміна податкового законодавства необхідна, але вона повинна спиратись на наукові і практичні дослідження й відповідати стратегічним цілям економічної політики.

В цьому удосконалення податкової політики повинно йти трьома напрямами.

фінансовим, через формування доходів бюджету;

економічним, через вплив на виробництво;

соціальним, через вплив на доходи населення.

Досвід останніх років свідчить, що як фінансові, так і економічні, а тим більше соціальні наслідки податкових реформ не прогнозуються.

При введенні ж нової податкової системи необхідно враховувати ще й взаємовідносини з іншими державами. Україна в цілому перебуває в замкнутому економічному просторі держав СНД і лише частково в економічному просторі західних держав. Це потребує, по-перше, погодження податкової політики з іншими країнами, по-друге - прийняття заходів щодо недопущення подвійного, а то й потрійного оподаткування однойменних товарів, по-третє - погодження податкових ставок по конкретних податках.

Недотримання цих положень може призвести до ще більшої напруги між державами СНД або необхідно буде вирішувати питання надання пільг по податках на товари, які будуть надходити до цих країн.

Вступ України в ринкову економіку повинен призвести до переходу її економіки на нормативну економіку. Вихідним теоретичним принципом такої економіки є оптимум Парета. Розвиваючи цей принцип, англійський вчений А.Пігу вивів нормативне положення про коригуючий фінансовий механізм, який забезпечує справедливий розподіл благ: податки з одних, виплати з бюджету – іншим.

Пріоритет нормативного методу – постійне критичне вивчення фінансового механізму для поліпшення стану державних фінансів насамперед через реформування системи оподаткування.

Аналіз податкової системи України свідчить, що її запроваджено без наукового обгрунтування норм і нормативів і що вона не враховує особливостей різних галузей. Україна повинна мати свою податкову систему, яка б враховувала реальний стан нашої економіки.

Що повинно бути об’єктом оподаткування: прибуток чи дохід? Верховна Рада приймає протилежні рішення з цього питання, все звелось до зростання доходів державного бюджету і обмеження доходів населення. Ясно, що оподаткування будується на системі примусового відчуження доходів, а тому, якщо підприємство рентабельне, то воно зможе розрахуватись, але якщо воно збиткове, то стане банкрутом.

Розділ ІІ.

Принципи формування податкової політики держави.

2.1 Податкова політика, її види та принципи реалізації.

Податкова політика – це діяльність держави у сферах запровадження, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів грошових ресурсів держави. Формуючи свою податкову політику, держава за допомогою збільшення або зменшення державних обсягів податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаду господарської активності, створенню сприятливої кон’юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізації збалансованої соціальної політики. Використовуючи ті чи інші податкові пільги, держава регулює пропорції в економічній структурі виробництва й обміну, пропорції в розвитку продуктивних сил. Організація оподаткування має значний вплив на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу та технічного оновлення виробничого потенціалу держави.

Податки в руках одних управлінців можуть бути знаряддям та інструментом стабілізації та економічного процвітання в державі, а в руках інших – засобом нестабільності та економічного саморуйнування. Ось чому дбаючи про формування державних грошових фондів за рахунок податків і податкових платежів та встановлюючи нові види та форми оподаткування, державні структури повинні провадити таку податкову політику, яка має оптимально поєднувати інтереси держави, платників податків і громадян-виборців.

Залежно від організаційної структури управління державою розрізняють податкову політику на макроекономічному рівні, тобто державну податкову політику, і на мікроекономічному рівні, тобто податкову політику суб’єкта оподаткування на рівні підприємства, фірми (юридичних і фізичних осіб).

Кожен рівень має свої особливості, завдання, мету і методи її досягнення.

Якщо розглядати податкову політику на макроекономічному рівні, то вона є системою