За характером державна податкова політика може бути дискреційною та антидискреційною. Такий розподіл залежить від циклічності розвитку економіки, стадій економічного розвитку суспільства.

Дискреційна державна податкова політика характерна для періоду, коли економіка держави перебуває на стадії спаду, тобто коли в суспільстві знижується попит на вироби, а відповідно зростає перевиробництво товарів і в кінцевому підсумку знижується виробництво. У цьому разі держава зменшує ставки податків або надає податкові пільги фізичним особам з метою збільшення доходів громадян. Така форма дискреційної політики має фіскальний характер.

Антидискреційна державна податкова політика пов’язана з теоретичною концепцією про те, що вона має здатність саморегулюватись при зміні економічного циклу.

У сучасних умовах в державах з різними рівнями економічного розвитку застосовуються різні підходи до здійснення державної податкової політики.

Виходячи із загальної функції політики держави, мети та завдань податкової політики визначаються головні принципи її організації. До них належать:

Забезпечення реалізації головних напрямків державної функції політики на основі ефективного здійснення державної податкової політики, її напрямків та умов реалізації. Державна податкова політика при досягненні кінцевого результату повинна мати те саме спрямування, що й держана фінансова політика

Стабільність нормативно-правового забезпечення, яке регулює податкову систему держави, зменшення різних доповнень до законів. Підзаконні акти не повинні суперечити головним законам або указам Президента.

Економічна зацікавленість. У сплаті податків повинні бути зацікавлені як платники, так і держава, яка має піклуватися про зростання добробуту населення, виконання в повному обсязі соціальних функцій та ін.

Соціальна справедливість як щодо юридичних осіб, так і щодо фізичних.

Рівнонапруженість податкового тиску як щодо всіх платників податкових та інших обов’язкових платежів, так і в регіональному аспекті.

Принцип вигідності для держави та платника податку. Сутність цього принципу полягає в тому, що платник податку повинен отримати від суспільства таку частку благ або послуг, яка задовольняла б його уяву про їх вартість.

Економічна ефективність. Усі витрати, пов’язані з організацією податкової діяльності, вилученням і зборами податків, повинні бути значно меншими, ніж результати цієї роботи.

Гнучкість. Державна податкова політика повинна постійно пристосовуватись до чинної економічної системи, відображати зміни, що відбуваються в країні. Але це протидіє принципу стабільності нормативно-правової бази. Головним при здійсненні цього принципу є оптимальність при проведенні будь-яких змін і доповнень.

2.2. Нормативно-правова база податкової політики.

Відносини, пов’язані з встановленням та скасуванням податків, зборів та обов’язкових платежів, а також відносини, які виникають у процесі виконання обов’язків щодо сплати податків, зборів та обов’язкових платежів, а також здійснення податкового контролю та притягнення до відповідальності за вчинення правопорушень у сфері оподаткування, регулюються податковим законодавством.

Відносини у сфері оподаткування, а також визначенні правових основ побудови та функціонування системи оподаткування України регулюються Конституцією України і прийнятими нормативно-правовими актами з питань оподаткування.

До нормативно-правових актів з питань оподаткування належать:

закони України з питань оподаткування;

акти з питань оподаткування, прийняті Кабінетом Міністрів України, центральними органами виконавчої влади в межах їх повноважень, визначених чинним законодавством України;

акти з питань оподаткування, прийняті Верховною Радою Автономної Республіки Крим у межах визначених чинним законодавством України повноважень;

акти з питань оподаткування, прийняті органами місцевого самоврядування в межах наданих їм повноважень, визначених чинним законодавством України.

Нормативно-правові акти з питань оподаткування встановлюють перелік податків, зборів та інших обов’язкових платежів, що включаються до системи оподаткування України, основні засади визначення суб’єктів податкових правовідносин, їх прав і обов’язків, об’єктів та бази оподаткування, розмірів податкових ставок та нормативів, порядку справляння та зарахування податків, регламентують порядок їх встановлення, зміни і скасування, а також надання податкових пільг, ведення податкового обліку, забезпечення виконання податкових зобов’язань та порядок і умови притягнення до відповідальності за порушення, допущені у сфері оподаткування.

Так, принципи побудови системи оподаткування, податки, збори (обов’язкові платежі), а також прав, обов’язки та відповідальність їх платників визначає Закон України “Про систему оподаткування” від 18.02.1997 р. № 47/97-ВР з подальшими змінами та доповненнями.

Якщо міжнародним договором України, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в податковому законодавстві України, то відповідно до Закону України від 18 лютого 1997 року № 77/7-ВР “Про внесення змін до Закону України “Про систему оподаткування”” застосовуються правила міжнародного договору.

За наявності суперечностей між положеннями нормативно-правових актів з питань оподаткування та актів, які належать до іншої галузі законодавства, для цілей оподаткування повинні застосовуватись норми податкового законодавства.

Дія нормативно-правових актів з питань оподаткування не поширюється на обов’язкові платежі, що встановлені іншим ніж податковим законодавством і які не включені до системи оподаткування України.

Податкове законодавство України щодо встановлення нових податків, зборів і обов’язкових платежів, а також пільг в оподаткуванні, розміру податкових ставок і нормативів, порядку справляння податків, зборів і обов’язкових платежів, приймається не пізніше ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року та набирає чинності не раніше ніж з початку нового бюджетного року.

Нормативно-правові акти з питань оподаткування не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли пом’якшують або скасовують відповідальність платників податків.

2.3. Зарубіжний досвід у напрямку податкової політики.

Досить суттєві зміни в податкових системах більшості країн світу почалися в 70-80-х роках ХХ ст.. причому відбувались вони незалежно від економічної спрямованості розвитку держави – ринкової чи командно-адміністративної. У більшості з них зміни податкових систем відбувались під впливом двох головних економічних концепцій – неокласичної Дж. Кейнса