У країнах, де прийнята економічна концепція Дж. Кейнса, проводиться політика активного втручання держави в розвиток економіки, тому і податкова політика будується переважно на підвищенні податкових платежів. І навпаки, в країнах, де прийнята теоретична концепція А. Лаффера, податкова політика спрямована на зменшення податкового важеля. Згідно з цією теорією оптимальний рівень податків повинен бути в межах 30-35%. Але, як свідчить практика, ставки в більшості країн значно вищі й виходять за визначені межі.

Загалом розробка податкової політики займає в діяльності підприємства дуже важливе місце. В умовах як ринкової, так і командно-адміністративної системи, коли держава вилучає з доходів підприємства значні суми і податки займають велику питому вагу, будь-які помилки при розрахунку податкових платежів або недостатній податковий обіг можуть призвести до негативних наслідків, а в деяких випадках і до банкрутства. З другого боку, законодавства іноземних держав мають різні пільги щодо різних податків, а це дає змогу суттєво зменшити відрахування до бюджетів різних рівнів. Крім того, знижки, які надаються підприємствам, дають можливість не тільки зменшити відрахування й поліпшити їх фінансові показники, а й зберегти та збільшити доходи, прибуток, підвищити обсяги фінансування на розширення своєї діяльності та інвестування як у своє підприємство, так і в інші з метою отримання додаткових доходів. У деяких випадках додаткові кошти отримують за рахунок повернення зі скарбниці.

При цьому треба враховувати високу культуру платників податків. Так, при розрахунку податкової політики перед платником податків не постає питання сплати – він знає, що повинен сплатити податок, тому що навмисна несплата, як правило, призводить до великих штрафних санкцій, а в деяких випадках і до банкрутства підприємства.

У більшості країн Західної Європи, Америки податкова система жорсткіша, а ставки оподаткування вищі, ніж в Україні. Але це не є чинником, який має вирішальне значення при розробці напрямів податкової політики підприємства. Тому більшість підприємців не намагаються реєструватись в офшорних зонах, вони працюють у своїх державах, навіть коли ставки оподаткування прибутку або інших доходів встановлюються на рівні до 45% (на відміну від офшорних зон, де розмір податку на прибуток становить 2-3%).

Це пояснюється тим, що в більшості країн діють системи оподаткування, спрямовані на те, щоб зацікавити виробника залишати свої доходи у своїх країнах. Тому досить висока базова ставка оподаткування (наприклад, 45) може в кінцевому підсумку суттєво зменшитися за рахунок пільг та інших умов (у два й більше разів). Крім того, в більшості країн світу у виробника є можливість вибору, тобто він може визначити для себе той чи інший варіант слати податку, який для нього найвигідніший. У деяких випадках фактичні ставки оподаткування особливо не відрізняються від ставок, які встановлюються в офшорних зонах. Причому підприємства, незалежно від форм власності та напрямів діяльності, можуть отримати різні податкові пільги. Але надання їх має вибірковий характер.

Так, у більшості країн світу існують пільги для підприємства, які експортують свою продукцію (при цьому більшість з них укладають між собою угоди щодо оподаткування, щоб уникнути подвійного оподаткування). Також стимулюється розвиток підприємницької діяльності (особливо в слаборозвинених державах, коли пільги надаються підприємствам, відкриваються або починають свою діяльність у незаселених районах, віддалених від шляхів сполучення, де утворюються нові робочі місця тощо). При цьому інвестуються переважно ті підприємства, у діяльності яких зацікавлена держава. Це дає змогу знизити ставки оподаткування до рівня офшорних зон, а за умови розвитку місцевої інфраструктури, наявності сировинних джерел наблизити виробництво до ринків збуту продукції. Наявність кваліфікованої і, як правило дешевої робочої сили визначає те, що підприємство не поспішає реєструватися в офшорних зонах. Тобто в державі утворюється конкурентне податкове середовище.

Навіть коли підприємство є резидентом у своїй державі, а більшість своїх активів має за кордоном і там здійснює управління ними, то в цьому разі можуть надаватися різні пільги у вигляді відстрочки сплати податку на доходи, отримані за кордоном. Причому відстрочка може бути надана на досить тривалий час ( до 5-10 років), що практично звільняє від сплати податку.

Крім того, між державами можуть укладатися угоди, які створюють для підприємств податкові умови, вигідніші, ніж в офшорних зонах. Деякі країни прийняли законодавства, спрямовані на переміщення капіталів підприємств з офшорних зон і які не впливають на діяльність юридичних та фізичних осіб у своїй державі. Це також сприяє розміщенню капіталів підприємств у своїй державі.

Потрібно зазначити, що державна податкова політика спрямована не на заборону реєстрації підприємств у вільних економічних зонах, а на утворення конкурентних умов, які дали б їм можливість вибирати. Крім того, здебільшого капітали тільки базуються в цих зонах, а “працюють” у своїх країнах, де й залишаються отримані доходи. Якби держава прийняла жорсткіші закони, то потенційні інвестори вивозили б свої капітали, що невигідно для західних держав.

Вільні економічні зони відіграють важливу роль у пом’якшенні конкурентних суперечностей між різними країнами щодо залучення інвестицій. Це є одним із головних інструментів внутрішньополітичної боротьби, коли надання податкових пільг обґрунтовується наявністю цих зон.

Отже, коли підприємство оподатковується за стандартними базовими ставками, то це є наслідком необґрунтованої та помилкової податкової політики підприємства.

Важливе значення при розробці податкової політики має розподіл рівня компетенції між державою та платниками податку. Всі рівні компетенції в оподаткуванні мають свої особливості. Так, якщо інші сфери (оборона, правозахисна та правоохоронна діяльності, зовнішні відносини між державами) знаходяться тільки в компетенції центральної державної влади, то