компетенція в сфері оподаткування може розподілятися між центральними та місцевими органами залежно організаційної структури держави. Так, в деяких державах місцеві органи влади мають право стягувати, а потім перераховувати в центральний бюджет податки. Крім того, їм надаються широкі повноваження в питаннях господарчої та суспільної діяльності (наприклад, охорона здоров’я, освіта). Тому в них і більші витрати, а для їх покриття необхідні додаткові кошти, які вони збирають у місцеві бюджети через податки. Причому ставки оподаткування також можуть визначатися як центральними органами влади, так і місцевими (наприклад, в США). У деяких країнах податкову політику (тобто кількість податків, їх ставки, порядок сплати тощо) визначають тільки центральні органи, які їх збирають. Місцеві органи можуть стягувати податки лише від імені та за дорученням центральних органів влади. Фінансування місцевих бюджетів відбувається за рахунок державного або за рахунок надбавок, які вводяться до центральних загальнодержавних податків.
Податкове законодавство іноземних держав, а також пільги, які надаються платникам податків, визначають дві категорії суб’єктів оподаткування – резиденти та нерезиденти. Резиденти – це підприємства, які зареєстровані в цій державі, мають розрахункових рахунок, керівники їх постійно проживають в цій країні. Нерезиденти – це компанії та фірми іноземних держав або громадян, які не проживають постійно в цій країні, але здійснюють в ній господарсько-фінансову діяльність. Тому ці підприємства та окремі громадяни підпадають додатково під дію законодавства інших держав. Тобто податкове законодавство має міжнародних характер. Особливо це стосується держав Західної Європи, де поширена міграція населення, вільний ввіз і вивіз капіталу. У такому разі важливе значення мають двосторонні угоди, що укладаються між державами і регулюють податкові відносини, зокрема уможливлюють уникнення подвійного оподаткування.
Якщо підприємство є резидентом якоїсь держави, оподаткуванню підлягають усі його доходи, отримані як на території держави, так і за її межами. Тобто в цьому разі до уваги береться виключно характер перебування на території держави платника податку.
Нерезидент, навпаки, сплачує податки тільки з доходів, отриманих на території держав, або з джерел, які знаходяться на її території. Усі доходи, отримані за межами цієї держави, від сплати податків звільняються ( але тільки в цій державі). Тобто збирання податків відбувається за принципом національної належності платника податку.
Розподіл платників податків за цим принципом дає можливість уникнути подвійного оподаткування, але тут стикаються національні інтереси різних країн. Так, держави, у яких підприємства та громадяни отримують більшість доходів від діяльності за кордоном та від капіталів, які також розташовані за межами держави, зацікавлені в розмежуванні юрисдикцій за критерієм резидентства. Країни, в економіці яких найбільша питома вага належить іноземним капіталам, зацікавлені в критерії юрисдикції на принципах нерезидентства.
Сьогодні у деяких державах існують відмінності в правилах визначення резидентства для різних компаній. У більшості з них ці негаразди усувають за допомогою такого критерію, як визначення місцезнаходження центру фактичного керівництва.
Важливе значення для системи оподаткування має поняття “комерційна діяльність” та отримання доходу від неї. Як звичайно, такий термін законом не встановлюється, він виводиться, виходячи з інших законодавчих документів держави (наприклад, у США та Великобританії), а також з рішень судів різних інстанцій у різних справах. У деяких державах (наприклад, у Франції) виходять з роз’яснень судових органів. У США, приміром, - це ділова активність, у Великобританії – будь-яка торгівля тощо.
Але в більшості країн воно визначається як центр діяльності, яка пов’язана з отриманням прибутку. Визначення цього терміна має важливе значення при встановленні податку на прибуток та об’єкта обкладання іншими податками.
Для сучасних держав характерним є втручання в різні сфери економічного життя. Різниця лише в ступені цього втручання. У США – воно менше, а в Швеції – більше.
У світовій практиці ведення народного господарства проблема застосування податків є однією з найбільш складних і суперечливих.
Податки пов’язані з існуванням держави. Системи оподаткування в різних країнах світу відрізняються одна від одної за структурою, набором податків, зборів та обов’язкових платежів, методами їх стягнення, податковими ставками (нормативами), фіскальними повноваженнями органів різних рівнів влади, податковою базою та податковими пільгами. Це закономірно, оскільки податкові системи формувалися та формуються сьогодні під впливом різних економічних, політичних і соціальних факторів.
Як свідчить практика, сьогодні немає інших аспектів економіки, які б настільки серйозно піддавалися критиці з боку суб’єктів господарювання. Як свідчить світова практика, податкові вилучення в розмірі 30-40 %доходів платника – це той поріг, при перевищенні якого починається процес скорочення його заощаджень та інвестицій в економіку.
Якщо ж ставки (нормативи) податків і їх кількість досягають такого рівня, що зобов’язує платників сплачувати більше 40% своїх доходів, то це повністю ліквідує стимули до господарської діяльності та розширення виробництва.
Більшості країн сьогодні властиве помірне оподаткування. І це є результатом проведення такої податкової політики, пріоритет якої заключається в досягненні мети створення стабільного економічного зростання, сприятливого клімату для розвитку господарської діяльності та ефективного вирішення соціальних проблем в державі.
Податкова політика різних країн, як правило, розрахована на залучення приватного капіталу.
При вивченні сучасних податкових систем розвинених країн світу важливим є вивчення їх структури. Передусім це стосується розподілу податкових платежів на прямі та непрямі.
Так, наприклад, в США, Японії, Великобританії, Канаді переважають прямі, а у Франції – непрямі податки.
Як свідчить практика, існує залежність співвідношення прямих і непрямих податків від таких факторів, як життєвий рівень населення країни, рівень його ку3льтури, існуючі традиції в оподаткуванні та шляхи вдосконалення механізму стягнення податків, зборів та обов’язкових платежів, властивості системи оподаткування
