З метою регулювання кредитної сфери, як в західних країнах, так і в Україні Центральний банк обмежує суму кредиту, яка може бути надана одному позичальникові (не більше 25% власних коштів банку). Це дозволяє уникнути надмірної концентрації кредитів і зменшити кредитний ризик.

Лише суворий контроль за кредитним процесом в цілому дозволяє забезпечити безпеку, надійність і прибутковість кредитних операцій комерційних банків. Звідси випливають два правила, які є важливими для успішної кредитної діяльності будь-якого банка: кожний банк повинен мати свою систему моніторингу кредитних операцій; кредитний контроль мають здійснювати найбільш кваліфіковані й досвідчені працівники банку.

Для ефективного контролю за виконанням умов кредитного договору економісти кредитного відділу банку формують і ведуть кредитну справу кожного позичальника в розрізі конкретної позичкової операції. У кредитну справу підшиваються всі документи, які стосуються цієї кредитної операції. Кредитні працівники банку повинні перевіряти правдивість і достовірність звітної або іншої бухгалтерської та облікової документації позичальників

У разі несвоєчасного погашення боргу за позикою та сплати відсотків (комісій), за відсутності домовленості про відстрочення погашення кредиту, банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених договором. Як виняткове вирішення проблеми безнадійних кредитів комерційний банк може розглядати процедуру банкрутства позичальників.

Банк повинен обов’язково вживати заходів щодо запобігання безнадійним боргам. Методи, використовувані в цьому випадку, можуть бути найрізноманітнішими. Але завжди необхідно здійснювати ретельний контроль і вивчення кожної кредитної операції і кожного рахунка на предмет можливих збитків.

Вважливе економічне та юридичне значення моніторингу кредитних операцій в сучасній банківській практиці України пов’язане зі зловживаннями, що часто мають місце при видачі позик. Кредитні відносини стали в умовах кризової економіки одним з найбільш уразливих місць для кримінальних посягань. Найпоширенішим способом отримання незаконних кредитів є створення фіктивних комерційних фірм (організацій) без наміру займатися господарською діяльністю. Такі організації самоліквідуються після одержання банківського кредиту. Мають місце також випадки отримання кредитів незаконним шляхом за допомогою злочинної змови недобросовісних позичальників з представниками банку. Зрозуміло, що ці кредити з самого початку зорієнтовані на неповернення.

Порядок здійснення моніторингу кредитних операцій має бути закріплений у банківських інструкціях і положеннях про кредитування.

1.3 Узагальнення зарубіжного досвіду кредитування

юридичних та фізичних осіб

Зарубіжна банківська практика і законодавство виробило цілий ряд формально-правових принципів кредитування, яких повинні дотримуватися як кредитори, так і позичальники.

Якщо підприємство чи фізична особа отримує в банку кредит, то для цього потрібно укласти кредитний договір в усній чи письмовій формі 8. Зі сторони банку заявка на отримання кредиту є основою для:

перевірки кредитоспроможності і платоспроможності позичальника;

укладення кредитного договору;

укладення договору про заставу.

При перевірці кредитоспроможності з’ясовується, володіє юридична чи фізична особа, що подала заявку на кредит, дієздатністю і правоздатністю. Фізичні особи кредитоспроможні лише за умови, що вони в повній мірі є дієздатними. Якщо кредитна заявка подається юридичними особами приватної чи державної власності, то перевіряється дієздатність таких підприємств. Відносно таких процедур існують чіткі законодавчі правила. Так, ФРН, наприклад, акціонерні товариства повинні бути внесені в спеціальний торговий реєстр. Торговий реєстр – це офіційне рішення районного суда, до нього повинні вноситись юридичні і фізичні особи, які займаються комерційною діяльністю.

Перевірка кредитоспроможності є основою для всіх інших дій банка по відношенню до клієнта, в тому числі перевірки його платоспроможності. В західній економічній літературі і банківській практиці при розгляді питання платоспроможності змішуються такі категорії, як економічні інтереси банку, гарантії повернення суми позики, з однієї сторони, і особисті якості позичальника ( скритність, надійність та ін), з іншої сторони. Тобто йдеться про те, чи зможе дана фізична особа чи підприємство повернути кредит і своєчасно сплачувати проценти та інші платежі. Все інше є тільки зовнішніми атрибутами кредитного договору, головною метою якого є отримання максимального прибутку. Звичайно, існують відмінності при платоспроможності фізичної особи, що звернулася за невеликою позикою, і при оцінці великих компаній, що отримують мільйонні кредити.

Банк може залучати різні джерела інформації про кредитоспроможність потенційного позичальника 12, 30:

використання карток на всіх вкладників і позичальників, якщо такі ведуться в банку;

отримання інформації із зовнішніх джерел, використання великої кількості довідкових та аналітичних звітів; при цьому в діловому світі неухильно дотримуються правил передачі конфіденційної інформації (в США ці відносини регулюються Етичним кодексом про обмін банками інформацією щодо кредитоспроможності комерційних фірм). У вітчизняній практиці організації кредитування такого високоорганізованого та якісного джерела зовнішньої інформації про кредитоспроможність підприємств поки що немає.

починаючи з визначеної суми кредиту, всі компанії повинні відповідно до законодавства, показувати свої економічні показники. До них відносяться насамперед баланс підприємства, щорічний фінансовий звіт та інші показники роботи підприємства. Із різноманітних видів балансів при наданні кредиту банк найбільше цікавлять торговельний і податковий баланси.

Відповідно до законодавства, яке в даній сфері у більшості розвинутих країн однакове, підприємства повинні на початку і в кінці року складати баланс, що базується на бухгалтерських даних. В активі балансу містяться дані про вартість майна фірми в розрізі цільового використання на підприємстві. В пасиві знаходяться дані про капітал фірми за видами джерел фінансування. Всі дані фіксуються на певний момент часу, як правило, на кінець року. Торговельний баланс є основою для складання податкового балансу, проте в багатьох розвинутих країнах торговельний і податковий баланси в даний час ідентичні. Щорічний фінансовий звіт, в межах якого