Використання факторингових операцій має переваги як для постачальників, так і для банку. Для позичальників вони дають можливість прискореного отримання коштів за відвантажену продукцію чи надані послуги, зменшення ризику появи сумнівних боргів, оперативного отримання від банку кредиту, зменшення витрат, пов’язаних із обліком та інкасацією боргів тощо. При здійсненні факторингової операції клієнт уникає ризиків несвоєчасної оплати поставок продукції покупцями, кредитних, валютних і процентних ризиків. Також існують деякі особливості оподаткування постачальника при факторинговому обслуговуванні. Так, оплату послуг банків за здійснення факторингу відносять до валових витрат.

Факторинг є ефективною системою зменшення ризику для підприємств (особливо тих, що розвиваються), які не бажають брати на себе виконання роботи з перевірки платоспроможності своїх клієнтів і зацікавлені у швидкому отриманні коштів. Він дає змогу нарощувати їм товарообіг із наявними клієнтами та залучати нових. Недоліком факторингу для постачальника є вища вартість цієї операції порівняно зі звичайним кредитом унаслідок високого рівня оподаткування факторингових операцій і підвищеного рівня ризику цих операцій в Україні.

Збільшення обсягів факторингових операцій дасть можливість для банку розширити сферу своєї діяльності, залучити нових клієнтів, збільшити і диверсифікувати джерела доходів. До того ж поліпшуються умови кредитування клієнта за рахунок збільшення обороту і поліпшення фінансової звітності клієнта. Основним недоліком факторингу для комерційного банку є висока ризикованість цієї операції в умовах нестабільності економіки, кризи неплатежів через недостатню і недосконалу законодавчу базу в цій сфері. Усі ці фактори змушують банки підвищувати плату за здійснення факторингових операцій. З метою мінімізації ризику комерційні банки можуть лімітувати кредитну заборгованість постачальників, страхувати окремі угоди тощо.

Але досвід здійснення факторингу в розвинутих країнах доводить його ефективність і можливість подальшого розвитку, в тому числі у зовнішньоекономічній діяльності. Тому, якщо проаналізувати позитивні й негативні аспекти факторингу для кожної сторони, можна зробити певні висновки. По-перше, у розвитку факторингу зацікавлений і банк, і його клієнти. Тому можна сподіватися на розвиток факторингу в Україні за умови стабілізації ринкових відносин і формування грошового обігу. По-друге, здійснення факторингових операцій дасть змогу банку значно розширити коло своїх клієнтів, збільшити обсяг прибутку і диверсифікувати його операції і пов’язані з ними ризики. По-третє, банк зможе підвищити свою конкурентоспроможність, оскільки факторинг хоч і ризикований, але високоприбутковий вид діяльності. Проте першочергове завдання полягає у створенні сприятливої економічної ситуації, досконалого законодавства у цій сфері й ефективної податкової системи.

Слід також звернути увагу на перевагу в кредитному портфелі банку короткострокових кредитів, оскільки важливим питанням для суб’єктів господарської діяльності сьогодні мають терміни, на які банк надає кредити. В Україні і зокрема в системі АКБ “Укрсоцбанк” абсолютна більшість кредитів, що надаються – короткострокові. У період 2001-2003 років обсяг короткострокових кредитів в АКБ “Укрсоцбанк” зріс майже у два рази, зокрема у 2001 році він становив 781545 тис.грн., а в 2003 році – 1323147 тис.грн. Хоча їх частка в структурі кредитного портфеля зменшується з 78% у 2001 році до 65% - у 2003 році, все таки обсяг короткострокових кредитів, наданих банком, майже у 2 рази більший, ніж довгострокових кредитів (див. розділ 2). Це пояснюється тим, що довгострокові кредити ризикованіші для банку і зв’язку із нестабільним економічним становищем в Україні, невідомими перспективами валютного курсу гривні, порівняно високим рівнем інфляції та іншими не прогнозованими зовнішніми чинниками (поведінка інвесторів, відносини з МВФ тощо).

Все це призводить до труднощів щодо збільшення обсягу кредитного портфеля банку: бракує потенційно платоспроможних позичальників. Великі підприємства, фінансовий стан яких задовільний, уже налагодили сталі зв’язки з конкретними банками, тому на банківському ринку існує певна конкуренція за кредитування таких позичальників.

Іншою проблемою є високі відсоткові ставки за кредитами. Сьогоднішній рівень процентних ставок на банківські кредити, попри наявну динаміку їхнього зменшення, досить високий, що заважає істотному зростанню попиту на банківське кредитування з боку реального сектору економіки. Діяльність із кредитування інвестицій (довгострокового кредитування) є досить ризикованою. Через це відсоткові ставки банку за надані кредитні ресурси не можуть задовольнити переважної більшості підприємств, оскільки плата за кредит не адекватна можливим результатам господарської діяльності після використання цього кредиту. Рівень ціни кредиту перевищує його фінансову віддачу у виробництві практично всіх видів продукції (а рентабельність цієї діяльності або падає, або залишається невисокою). Тож не дивно, що український ринок фінансово-кредитних ресурсів, який має бути економічним регулятором процесів структурної перебудови економіки й реструктуризації підприємств, відзначається порівняною дорожнечею і короткостроковістю.

Також не можна забувати, що інвестиційна діяльність супроводжується підвищеною ризикованістю. Виникає потреба у страхуванні конкретних інвестиційних проектів. Причому операції з інвестування мають бути застрахованими на умовах, вигідних і страховим компаніям, і інвестору. Поки що страховий ринок не готовий вирішити цього завдання – інвестиційні проекти здебільшого непривабливі і, як наслідок, ризиковані. Це пов’язано і з суб’єктивними (непорядність клієнта, безперспективний проект, відсутність гарантій фінансування проекту тощо), і з об’єктивними чинниками (макроекономічна нестабільність, недосконала податкова система, криза платежів, відсутність попиту та інше). Але слід пам’ятати, що створення системи страхування і перестрахування вкладень у реальний сектор необхідне ще й для того, щоб активізувати банки у здійсненні доступного довгострокового інвестиційного кредитування.

Слід також пам’ятати, що основним джерелом інвестиційних кредитів є кошти населення, адже саме населення здатне вкласти свої заощадження на тривалий термін. Тому розвиток системи акумуляції заощаджень населення у банківську систему є вирішальним чинником розв’язання