проблеми інвестиційного кредитування української економіки. В цьому напрямку можна запропонувати розвиток системи обов’язкового страхування вкладів, причому довгострокові депозити треба страхувати за пільговими ставками. У разі масовості такої практики плата за страховий захист буде невисокою.
Наступною проблемою для банків на сучасному етапі розвиту є боротьба з проблемними (нестандартними) кредитами. Хоча обсяг таких кредитів в АКБ “Укрсоцбанк” незначний і зменшується протягом останніх років з 16,8% - у 2001 році до 7,2% - у 2003 році, проте частка їх у кредитних портфелях вітчизняних банків є досить вагомою. Така ситуація є наслідком недосконалої організації кредитного процесу, ігнорування положень та інструкцій НБУ, інших несприятливих факторів. Зокрема, при ухваленні рішення про кредитування працівники кредитних органів банку припускаються помилок, які виявляються не відразу, а лише через значний період часу, протягом якого кредит видається надійним, хоча насправді таким не є. Найчастіше зустрічаються такі помилки:
ненадання уваги вартості кредитних ресурсів;
відсутність або недотримання керівництвом банків правил і процедур прийняття рішень про кредитування;
видача незабезпечених кредитів;
видача кредитів на нечіткі цілі, на цілі, що суперечать статуту або на неправдиво сформульовані цілі;
видача кредитів без належної перевірки минулого і теперішнього фінансового стану позичальника;
неякісне оформлення кредитної документації;
перевищення меж видачі кредитів підприємствам, зв’язаним з акціонерами та менеджерами банку;
неправильна оцінка забезпечення;
помилки юридичного оформлення застав, особливо щодо нерухомості;
видача кредитів резидентам офшорних зон без відповідного забезпечення;
видача кредитів без ретельної перевірки осіб, які розпоряджаються кредитами від імені позичальників;
приймання неперевірених гарантій і поручительств;
залишення застави в руках позичальника;
незабезпечення контролю над угодами позичальника;
використання в ролі забезпечення страхових договорів, які таким забезпеченням не є;
видача кредитів без належної перевірки поручительств;
участь банку в ризикових угодах позичальника;
видача кредитів з метою погашення інших кредитів;
приховування інформації про кредитний портфель і кредитну історію позичальниками;
відсутність політики оптимізації нестандартних кредитів;
незалучення спеціалістів для стягнення кредитів і адміністрування кредитора;
небажання брати участь або ініціювати процедури банкрутства.
З огляду на ситуацію та проблеми, що склалися в практиці банківського кредитування заходи вдосконалення та оптимізації кредитної діяльності банку передбачають визначення:
цілей кредитної діяльності. Провідною метою кредитування потрібно вважати забезпечення достатнього рівня прибутковості банку від операцій із надання кредитів.
пріоритетів банку в кредитній діяльності, тобто необхідно визначити:
а) цільові групи при наданні кредитів, зокрема, банк серед своїх пріоритетів може визначити кредитну підтримку національних великих чи середніх підприємств або ж окреслити як важливий сегмент ринок кредитування малого бізнесу. Цільові групи слід також диференціювати за галузевою і, можливо, регіональною ознакою. За визначеними групами доцільно встановити кількісні орієнтири у межах кредитного портфеля. Наприклад, 70% кредитів слід спрямовувати на потреби цільових груп, а 30% - інших груп позичальників. Підприємствам однієї галузі народного господарства надавати не більш як 50% сукупного розміру кредитів та інше;
б) переваги щодо кредитування окремих позичальників і критерії їх визначення. Йдеться про клієнтів, які належать до категорії VIP. Порядок визначення такого клієнта може здійснюватись за такими ознаками, як обіг грошових засобів на рахунках клієнта, залишки коштів на рахунках у банку, відмінна кредитна історія, репутація, загальна доходність банку від обслуговування клієнта і, звичайно, стабільність фінансового стану останнього.
об’єктів і суб’єктів, які не підлягають кредитуванню банком, тобто недоцільно надавати кредитні послуги клієнтам, проти яких порушено справу про банкрутство ( за винятком випадків надання кредитів у межах процедури санації підприємства під заставу його корпоративних прав), які мають прострочену заборгованість за кредитами й сплатою процентів, майно яких перебуває у податковій заставі, а також спрямовувати кошти банку на покриття збитків господарської діяльності позичальника, формування й збільшення статутного фонду будь-яких підприємств і організацій, сплату процентів за користування кредитами. Залежно від місії банк має визначитися, чи надавати кредити підприємствам, виробничий процес яких екологічно шкідливий, суперечить законодавству, а також тим, котрі виробляють тютюнові, алкогольні вироби, зброю тощо.
організації процесу кредитування. Важливим завданням кредитної політики є загальне визначення організаційної структури кредитного процесу, а також структурних підрозділів, що беруть участь у кредитній діяльності, їх місця й функцій, делегування їх повноважень. Важливим у цьому напрямку є увага банку на всіх стадіях кредитного процесу, починаючи з розгляду заявки потенційного позичальника і закінчуючи повним погашенням боргу та відсотків за ним. Зокрема, удосконалення та урізноманітнення методів та способів оцінки кредитоспроможності позичальників, дотримання не лише рекомендацій НБУ і загальноприйнятих процедур, але й використання зарубіжного досвіду (див. розділ 1), допоможуть банку враховувати всі фактори, що негативно впливають на процес кредитування, та й на стан діяльності банку загалом. Надійним способом вирішення цієї проблеми може бути вдосконалення умов надання кредиту. Кожна кредитна угода між банком і позичальником обов’язково має містити пункт про можливість дострокової вимоги банком наданого кредиту в повному обсязі з попередженням позичальника за кілька днів. Чинне Положення НБУ “Про кредитування” наводить зразок кредитної угоди, яка містить відповідний пункт: “У разі зміни кредитної політики згідно з рішенням Верховної Ради України, НБУ, а також Банку в договір за погодженням з Позичальником вносяться в десятиденний строк відповідні зміни з моменту введення нових положень. При розбіжності сторін Банк пред’являє кредит до стягнення. У разі відсутності коштів кредит виноситься на рахунок прострочених позичок”. Проте положення “Про кредитування” багатьох вітчизняних банків, в тому числі і “Укрсоцбанку” не містять такого пункту. Як правило, основними умовами кредитного договору є: вид кредиту, строк кредитування, цільове використання кредитних ресурсів, порядок надання грошових коштів, порядок погашення боргу, найменування та юридичні адреси сторін, підписи уповноважених посадових осіб, відповідальність