Кредитний ризик, тобто ризик невиконання позичальником зобов’язань за кредитними операціями, має підтримуватися в банківській практиці на належному і керованому рівні. Банк укладає кредитний договір, як правило, з тими позичальниками, які мають найвищу кредитоспроможність і можуть забезпечити своєчасне погашення позики за рахунок отриманих доходів. У разі укладення договору та надання кредиту позичальникові з недостатньою кредитоспроможністю банку доцільно вживати таких заходів щодо зниження кредитного ризику: зменшення розміру кредиту, що надається одному позичальнику; страхування кредитів; одержання достатнього забезпечення за виданими кредитами шляхом укладення договору застави на майно, цінні папери позичальника; надання позичальником поручительств, гарантій інших організацій; скорочення строків користування кредитом тощо.

Кредитний процес потребує попереднього прогнозування, щоб звести ризик до мінімуму. Оцінка ризику – першочергова справа за розробки умов майбутньої позики. Забезпечивши правильну оцінку ризику під час розробки змісту кредитної угоди, банк може значно поліпшити перспективу реалізації самої кредитної операції, скоротити ймовірність появи безнадійних боргів. Ані банк, ані позичальники не повинні вважати само собою зрозумілим, що будь-які заяви на отримання позики можуть бути правомірними для умов кредитного договору 13, 25.

НБУ встановлює розмір, порядок формування та використання резерву на можливі втрати за позиками комерційних банків. Класифікація наданих кредитів та оцінка кредитних ризиків здійснюються комерційними банками залежно від наявності відповідного реального забезпечення, а також кількості днів простроченої заборгованості.

Розробляючи умови майбутньої кредитної операції, банк повинен правильно визначити групу, до якої відноситься дана позика.

Для банку важливо чітко визначити, якою мірою він довіряє своєму партнеру, наскільки готовий ризикувати і розміщувати у нього свої кредитні ресурси.

Будь-яка кредитна угода має сприяти створенню якісного і високоприбуткового кредитного портфеля банку. Банківські установи зобов’язані станом на перше число кварталу (місяця) розглядати свій кредитний портфель з метою оцінки кредитних ризиків.

Правильне і точне визначення умов кредитного договору залежить від якості інформації, отриманої банком на попередніх стадіях кредитного процесу.

У кредитному договорі має бути передбачена чітка процедура розгляду і вирішення всіх самих складних проблем, що виникатимуть у процесі здійснення кредитної операції.

Умови кредитних договорів мають бути органічно взаємозв’язані. Серед них найістотніший вплив на майбутній хід реалізації кредитного процесу здійснюють: рівень концентрації кредитної діяльності банку в певних сферах (галузях) народного господарства; частка позик, що припадає на клієнтів з недостатньою кредитоспроможністю; прийняття в заставу цінностей, які по-різному реалізуються на ринку тощо. Оцінюючи умови кредиту, необхідно також врахувати й майбутні зміни економічної кон’юнктури в тій галузі, в яку буде спрямована отримана позика. Йдеться, насамперед, про реальність умов реалізації продукції (послуг, робіт) на ринку, що зв’язані з динамікою рівня цін та зміною платоспроможного попиту на відповідні види продукції.

Необхідне чітке визначення напрямків використання наданого кредиту: споживчі, промислові, на формування обігових коштів, інвестиційні, сезонні, на усунення тимчасових фінансових труднощів, проміжні, на операції з цінними паперами, імпортні та експортні та інше. Виділяють кредити в поточну діяльність та кредити в інвестиційну діяльність. Кредити в поточну діяльність – це позики, надані позичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах для фінансування поточних активів у разі розриву між часом надходження і часом здійснення затрат. До них належать: овердрафти, кредити за постійними кредитними лініями на купівлю сировини та інших виробничих запасів, на сезонні затрати або на рефінансування комерційного кредиту між підприємствами (врахування векселів, факторинг тощо). Кредити в інвестиційну діяльність – це кредити, надані позичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах при здійсненні ними інвестиційних вкладень (кредити на будівництво та освоєння оселі та освоєння землі, кредити на купівлю будівель, споруд, обладнання та землі, фінансовий лізинг тощо).

Підготовка кредитного договору – це процес, який вимагає від банківських працівників знань, аналітичного мислення, гнучкості в оцінці, вміння прогнозувати хід економічних подій тощо. Оптимальність умов кредиту визначається на основі співставлення очікуваного прибутку і величини ризику.

Одне з найскладніших завдань для банку – правильно визначити можливу рентабельність проекту, який передбачається кредитувати. Позичальник має аргументовано довести, що позика має бути використана ефективно і без проблем повернута в банк у визначений термін з відсотками. У зв’язку з цим економісти кредитного відділу повинні проаналізувати бізнес-план проекту та результати спеціальних маркетингових досліджень потенційних позичальників, оцінити перспективи їхньої діяльності на відповідних ринках. Для комерційного банку важливо, щоб у фінансування об’єктів кредитної угоди брали участь кошти не тільки банку, а й самого позичальника. Для банку важливою є проблеми гарантій повернення кредиту, тому банківські працівники мають отримати від позичальників найбільш точну інформації про джерела погашення позики.

Одними із центральних проблем, що мають місце при укладанні кредитного договору є визначення термінів надання і суми позики. Неправильне визначення термінів надання кредиту призводитиме до погіршення фінансового стану позичальників (у разі надмірно напружених термінів погашення позики) або до виникнення труднощів у банку (у разі ліберальних строків погашення кредиту). Не вигідними буде для банку як заниження, так і завищення суми позики. В першому випадку у позичальника матиме місце дефіцит коштів, що обумовлюватиме збитковість проекту, який кредитується,