Через великі обсяги і специфіка аналітичної роботи з майбутніми позичальниками при укладення кредитного договору в банку можуть бути створенні і діяти два окремих структурних підрозділи: відділ кредитного аналізу і кредитний відділ. У відділу кредитного аналізу має бути в наявності і постійно поповнюватися картотека кредитної інформації, що включає найповніші дані про взаємовідносини і банку клієнтів-позичальників. Працівники кредитного відділу повинні готувати кінцеву кредитну пропозицію з обґрунтуванням доцільності чи недоцільності для банку надання позики даному клієнтові під даний проект.

Кінцеве рішення щодо кредитної угоди приймає кредитний комітет банку.

Після прийняття банком рішення про надання позики і визначення її умов оформляється кредитний договір і термінове зобов’язання.

Термінове зобов’язання за позичкою банку – це документ, що дає банкові право на беззаперечне списування коштів з рахунку позичальника для погашення кредиту після настання зазначених у ньому строків платежу. Воно надається банкові позичальником як обов’язковий додаток до кредитного договору на окремому бланку при одержанні позички. У зобов’язанні зазначаються: найменування і код позичальника, найменування і код банку позичальника, сума кредиту, строк платежу (число, місяць, рік прописом), підписи керівників підприємства і банку, номери відповідних рахунків. На звороті термінового зобов’язання розміщено таблицю, в яку вноситимуться відмітки про сплату: дата, сума, залишок, підписи. Отже, термінове зобов’язання містить зобов’язання підприємства-позичальника сплатити відповідну суму за одержаною ним позикою.

Кредитний договір підписує голова правління банку чи його заступники на підставі прийнятого кредитним комітетом рішення.

Четверта стадія кредитного процесу пов’язана із визначенням умов забезпечення кредиту.

Вітчизняні комерційні банки використовують такі основні форми забезпечення кредиту 6, 24: застава рухомого і нерухомого майна; гарантії і поручительства третіх осіб; страхування ризику позики; уступка дебіторської заборгованості; неустойка (штрафи, пеня). Кожна з форм забезпечення повернення кредиту оформляється окремими документом, що має юридичну силу і закріплює за кредитором певне фінансове джерело для погашення позики у разі відсутності коштів у позичальника після настання строку погашення кредиту.

Для будь-якої кредитно-фінансової установи забезпечення наданих позик є серйозною проблемою. Належне забезпечення кредитної операції знижує ризик втрат від неповернення кредиту. Порядок забезпечення виконання зобов’язань заставою регулюється Законом України “Про заставу” і договором застави.

Застава – це спосіб забезпечення будь-якого (в тому числі й кредитного) зобов’язання. Банк укладає з позичальником окремий договір застави. Предметом застави є високоліквідні (тобто ті, які можна у разі потреби швидко реалізувати) товарно-матеріальні цінності, готова продукція, цінні папери тощо.

У разі надання кредиту під заставу майна банк повинен враховувати низку важливих чинників і передумов кредитної операції 26, 29. По-перше, позичальник має бути власником заставленого майна або мати право оперативного управління ним, яке визначено статутом або дорученням. По-друге, позичальник повинен подати офіційну інформацію, яка б підтверджувала, що дане майно не було вже заставлене раніше за невиконаними зобов’язаннями. По-третє, предмет застави має мати визначену ціну, підтверджену документально (для нерухомості – довідка фірми, що має ліцензію на оцінку та документ про право власності). Очевидно, що предмет застави має мати цінність та користуватися попитом у разі його реалізації. Для банку головною вимогою до вибору предмета застави є рівень його ліквідності. Майно, що перебуває у спільній власності, може бути передано у заставу тільки за згодою усіх співвласників. Предмет застави в необхідних випадках має бути застрахований. Страхове свідоцтво є додатком до договору застави. До оформлення договору застави сторонами на місці має бути проведений огляд та оцінка майна.

Необхідною передумовою використання застави майна як форми забезпечення кредиту є перевищення величини вартості застави над вартістю наданого кредиту. Чим більша ця різниця, тим й вища забезпеченість позики. Комерційному банкові економічно невигідно надавати кредит у сумі, яка дорівнює (а не є меншою) вартості заставного майна.

Банки розробляють і використовують в практичній роботі нормативи оцінки майна, що передається у заставу в забезпечення кредиту. Найнадійнішими вважаються такі предмети застави (що оцінюються в 100%): грошові кошти, гарантії банків за умови попереднього вивчення рейтингу банку за світовою класифікацією, гарантії уряду. Оцінка об’єктів нерухомості проводиться у межах встановленого нормативу, з урахуванням призначення об’єктів, місцезнаходження (регіон, віддаленість від центру міста), ефективності використання приміщень, ліквідності на ринку тощо. Оцінка обладнання проводиться з урахуванням ліквідності на ринку, фізичного стану, ефективності використання тощо. Щодо готової продукції і товарів в обороті, то найвищу оцінку мають предмети застави з високим рівнем ліквідності, запасом терміну придатності, який не менше ніж вдвічі перевищує термін дії кредиту.

Ліквідні цінні папери, які вільно обертаються і котируються на фондовому ринку, завжди вважалися надійною заставою банківського кредиту. Широкому використанню цінних паперів як застави у вітчизняній банківській практиці заважає нерозвиненість в Україні ринку цінних паперів і відсутність відповідного законодавства.

Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та у порядку, передбачений законом. Застава рухомого майно реєструється на підставі заяви заставодержателя або заставодавця у Державному реєстрі застав рухомого майна. Така умова є необхідною, адже в іншому випадку позичальник може заставити своє майно одразу в кількох банках і одержати кредити, що в багато разів перевищують ринкову вартість цього майна. Запровадження електронного реєстру майна, дозволяє забезпечити дієвий контроль за майном, яке заставляється під кредити.

Застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателю, називається закладом. Банки намагаються використовувати заклад лише в крайніх