* поповнення або заміна застави при частковій її реалізації допускається лише рівноцінним та рівнозначним ліквідним товаром (продукцією) при погодженні з банком;

* прийняті в заставу товари повинні мати кінцевий термін реалізації, який перевищує, як найменше, на 3 місяці дату повернення кредиту;

* необхідно, по можливості, враховувати існуючі норми діючого законодавства, для того, щоб уникнути можливого арешту товарів (продукції), що ввезені з порушенням митних правил, вилучення їх з торгової мережі, як такі, що не відповідають існуючим нормам торгівлі, визнання судом недійсними договорів по їх купівлі-продажу, тощо.

Застосування даного виду забезпечення кредиту передбачає постійний (не менше 1 разу на місяць) контроль банку за наявністю заставленого майна, а також за діяльністю позичальника на всьому протязі дії кредитного договору, особливо за дотриманням ним касової дисципліни, своєчасністю і повнотою внесення виручки в касу банку.

Як правило, не допускається застосування цього виду застави при невиправданому зростанні залишків готової продукції (товарів) на складі, дебіторської заборгованості, особливо простроченої.

В цілому, використання застави товарів в обороті, рекомендується застосовувати, як додатковий засіб забезпечення при наявності основного.

Предмет застави не повинен бути закладений по інших зобов'язаннях позичальника, або бути предметом інших зобов'язань, в т.ч. договору лізингу чи оренди. Одночасно, в договорі застави з банком повинно бути обов'язково передбачено, що наступні застави майна, яке передано банку, не допускаються.

За першою вимогою заставодержателя (банку) повинна проводитись заміна предмету застави рівноцінними та рівнозначними ліквідними товарами (продукцією, майном), що обов'язково обумовлюється у договорі застави.

Предмет застави, який залишається у володінні заставодавця в обов'язковому порядку повинен бути ним застрахований (стаття 10 Закону "Про заставу").

В договорі повинен бути чітко визначений порядок використання та умови зберігання закладеного майна.

Невід'ємною частиною договору застави повинен бути опис майна, що передається в заставу, який підписується сторонами і скріпляється печатками банку та заставодавця.

В описі вказується:

* повне найменування майна;

* кількість одиниць та їх вартість;

* характеристика предмета застави: марка, модель, артикул, рік випуску, строк експлуатації, процент зношення, тощо;

* балансова та оціночна вартість;

* місце та умови зберігання, тощо.

Такий опис робиться незалежно від визначення зазначеної інформації в договорі застави.

В разі, якщо предмет застави (рухоме і нерухоме майно) знаходиться у спільній власності, необхідно отримати дозвіл співвласника майна (наприклад, по майну акціонерних товариств - рішення зборів акціонерів (засновників) з переліком майна, його кількістю та вартістю; по майну, яке є спільною власністю подружжя - письмова згода другого з подружжя) на передачу його у заставу (стаття 432 Цивільного Кодексу України, стаття 6 Закону України "Про заставу").

Якщо заставодавцем виступає майновий поручитель (стаття 11 Закону України "Про заставу"), а не позичальник, в тристоронній угоді повинно бути чітко визначено за кого саме, по якому договору та яким майном він відповідає перед банком.

Державне майно передається у заставу тільки за письмовим дозволом Фонду Державного майна з урахуванням Положення "Про порядок надання Фондом Державного майна України дозволу на заставу державного майна" (Затверджено наказом Фонду Державного майна від 04.06.1996 № 618).

Майно, яке належить до комунальної власності, оформлюється і передається в заставу виключно у відповідності із Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні"

Однією з найбільш прийнятних форм забезпечення є заклад. При цьому, переданий банку предмет застави повинен бути застрахований в порядку передбаченому чинним законодавством та зберігатися в банку, нотаріальній конторі або на відповідальному зберіганні у підприємства, яке незалежне від позичальника.

З метою збереження заставленого майна необхідно:

* по нерухомості та транспортних засобах - здійснювати нотаріальне посвідчення (стаття 13 Закону України "Про заставу") договору застави;

* по нерухомому майну - здійснювати накладання заборони на його відчуження та внесення цих даних до єдиного Реєстру заборон на відчуження об'єктів нерухомого майна (за правилами, встановленими пп.134, 135 та 136 Інструкції "Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", яка затверджена Наказом Мінюсту від 14.06.1994 №18/3);

* по рухомому майну - проводити його реєстрацію в Державному реєстрі застав рухомого майна, відповідно до "Порядку ведення Державного реєстру застав рухомого майна", який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 1998р. № 1185.

Порука (гарантія).

Порука (гарантія) юридичної особи - підприємства, організації, банку та інших осіб, оформляється як договір поруки або гарантії між банком і поручителем .

Договір поруки (гарантії) укладається обов'язково в письмовій формі і включає обов'язок поручителя щодо виконання в повній сумі зобов'язань по поверненню позички, що надається банком-кредитором, та належних відсотків за користування нею в разі невиконання позичальником зобов'язань по поверненню боргу банку згідно з кредитним договором.

До укладення договору поруки або гарантії необхідно ретельно проаналізувати фінансовий стан поручителя (гаранта) і можливість повернути за позичальника несплачений кредит і належні відсотки по ньому. Такий аналіз необхідно проводити за аналогією до аналізу фінансового стану позичальника. При цьому слід одержати дані про раніше надані зобов'язання і гарантії, що значаться за балансом поручителя (гаранта), а також його статут, свідоцтво про державну реєстрацію та інші необхідні банку документи для визначення фінансового стану поручителя (гаранта). Паралельно з оформленням поруки (гарантії) доцільно укладати з поручителем (гарантом) договір застави.

Для стягнення з поручителя (гаранта) несплаченої позичальником позички, відсотків, штрафних санкцій банку необхідно на протязі 3-х днів після настання строку платежу направити поручителю (гаранту) письмову претензію (з обов'язковою відміткою в подальшому про її одержання), в якій викласти суть вимог банку. У разі виникнення випадку безспірного стягнення