Можна визначити, що банківське кредитне правовідношення – це правовідношення, в силу якого позичальник зобов’язується повернути у встановлений строк позикодавцю – кредитній установі одержану від нього таку саму суму грошей з процентами. Кредитні правовідносини складаються з таких елементів: суб’єктів, об’єкта і змісту.

Суб’єктами кредитних правовідносин можуть виступати, з боку позичкодавця – лише кредитні установи, а з боку позичальника – підприємства, організації, громадяни. Об’єктом кредитного правовідношення є гроші в безготівковій формі чи готівкою. Під змістом кредитних правовідносин розуміють права і обов’язки їх суб’єктів.

Комерційні банки здійснюють кредитування підприємств та організацій на договірних умовах. Надання банківського кредиту оформляється укладенням договору банківської позики (кредитного договору). За цим договором одна сторона – банк зобов’язується передати другій стороні (позичальникові) на підставі кредитного плану і на повний строк суму грошей, а позичальник зобов’язується надавати банкові необхідне забезпечення позики і використовувати її на обумовлені цілі і повернути у встановлений строк і сплатити відповідні проценти. Правовій природі і змісту кредитного договору буде присвячено окремий пункт, а зараз розглянемо основні нормативні акти, що регулюють діяльність комерційних банків в області кредитування.

1) Цивільний кодекс України.

Глава 33. Розрахункові і кредитні відносини.

Стаття 382. Кредитування організацій.

Стаття 383. Банківськi позики громадянам.

“Кредитування державних організацій, колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій проводиться згідно з затвердженими планами шляхом видачі цільових строкових позичок НБУ в порядку, встановленому законодавством України. Кредитування однієї організації іншою у натуральній або грошовій формі, в тому числі видача авансів, допускається лише у випадках, встановлених законодавством України” [31]

2) Постанова Правління НБУ “Про затвердження Положення НБУ “Про кредитування” № 246 від 28.09.95 р.

Положення НБУ “Про кредитування”.

Це положення визначає правові основи надання, використання і повернення кредитів та регулювання взаємовідносин між суб’єктами, що виникають у процесі кредитування.

1. Визначення термінів.

Кредит – позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Кредитна операція – це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника.

2. Загальні положення.

Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що мають ліцензію НБУ, які одночасно виступають у ролі покупця і продавця існуючих у суспільства тимчасово вивільнених коштів.

Кредитну систему України очолює НБУ, який здійснює систему заходів в кредитній сфері з метою регулювання грошового обігу. До небанківських фінансово-кредитних установ належать лізингові, факторингові, фінансові, страхові, інвестиційні компанії, пенсійні фонди, ломбарди, каси взаємної допомоги та кредитні спілки (таблиця 1.3.1.).

“Відповідно до ч.5 ст.3 Закону України “Про банки та банківську діяльність” залучення і розміщення кредитів, крім банків, іншими юридичними особами забороняється, за винятком випадків, визначених законодавчими актами України” [17]

В цьому розділі (загальні положення) регламентуються кредитні відносини між НБУ та комерційними банками, кредитні відносини комерційного банку з позичальниками, вказуються джерела формування банківського кредиту і інші аспекти кредитної діяльності.

Банківський кредит надається суб’єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.

Таблиця 1.3.1.

Кредитна система України [11, 105]

Установи | Форма власності

І. Національний банк України | Державна

ІІ. Банківська система:

-спеціалізовані універсальні банки на акціонерній основі (Промінвест, Укрсоцбанк, Приватбанк);

-спеціалізовані комерційні банки на державній основі (Ексімбанк України, Ощадний банк);

-інші комерційні банки |

Акціонерна кооперативна

ІІІ. Небанківські фінансово-кредитні установи

Спеціалізовані інститути:

-інвестиційні компанії

-фінансові, трастові компанії

-лізингові компанії

-факторингові компанії

-клірингові центри

-кредитні спілки

-ломбарди

-каси взаємодопомоги | Акціонерна

ІV. Страхові установи та інші фонди

-страхові компанії;

-пенсійні фонди. | Акціонерна,

кооперативна

Велика увага приділяється основним принципам проведення кредитної політики. При проведенні кредитної політики комерційні банки виходять із необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб’єктів господарської діяльності із врахуванням загальнодержавних інтересів. Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення та використання

Даний нормативний документ регламентує видачу банківських кредитів консорціумами. Банківські коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок та комісійних винагород. Вони відповідають за своїми зобов’язаннями перед клієнтами всім належним їм майном та коштами.

Рішення щодо надання кредитів позичальникам, незалежно від запрошуваного розміру кредиту, приймається колегіально (Правлінням банку, Кредитним комітетом, Комісією і таке інше) більшістю голосів і оформлюється протоколом. Загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати 25% власних коштів банку.

З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банків кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів діяльності комерційних банків та вимог щодо формування обов’язкових, страхових і резервних фондів.

1. Постанова Правління НБУ “Про затвердження “Положення про порядок здійснення консорціумного кредитування” від 21 лютого 1996 р.

№ 37.консорціуми – це тимчасові об’єднання банків, які створюються для координації дій при проведенні різного роду банківських операцій, або для кредитування однієї, але великої угоди і засновані банками на паритетних засадах”

Консорціуми на постійній основі можуть створюватися для проведення операцій на валютних ринках, або для великомасштабних лізингових чи факторингових операцій на ринках позичкових капіталів. Банки об’єднуються для надання консорціумного кредиту на взаємовигідних договірних умовах з метою об’єднання кредитних ресурсів диверсифікації кредитного ризику, підтримання ліквідності балансу банку.

Консорціумні кредити базуються на тих же принципах, що і інші види банківських кредитів, змінюються тільки механізм акумуляції кредитних ресурсів та процедура надання кредитів. Позичальник, що бажає отримати кредит у великому розмірі може