Цільовий характер використання передбачає вкладення позикових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.

Фактично, принципи визначають найважливіші умови функціонування банківського кредиту і покликані розв’язувати триєдине завдання: стимулювати розвиток підприємств – позичальників, сприяти зміцненню грошового обігу в державі і забезпечувати безперервну циркуляцію позикового фонду, досягаючи при цьому ефективної реалізації перерозподільної функції.

“Принципи кредитування – це основні положення, правила і умови, що їх банки мають дотримуватися при здійсненні кредитування” [33, 54]

На певних етапах історичного розвитку між банками і суб’єктами кредитування мали місце різні підходи до застосування принципів і показників, за допомогою яких держава стимулювання виконання тих чи інших політичних та економічних завдань.

В умовах централізації управління економікою фінансові потоки направлялися в основному на розвиток державного сектора економіки, а кредитний механізм був підпорядкований завданню утвердження адміністративно-командних позицій керівництва. Разом з тим принципи кредитування певною мірою сприяли розвитку кредитних відносин. Так, після кредитної реформи 1930-1932 рр., коли зміцнився державний сектор економіки, банк почав застосовувати окремі показники, які характеризували діяльність підприємств, наприклад, своєчасність платежів по позичках. Надалі почав створюватися стимулюючий режим кредитування для ефективно працюючих підприємств – вони стали користуватися пільгами при отриманні кредиту.

З 1984 р. кредитна політика зміцнюється, і поряд плановим підходом до розвитку економіки в цілому має місце відмова підприємств від планування показників фінансово-господарської діяльності. Саме з цього часу кредитні ресурси стають об’єктом купівлі-продажу.

Банківська система кредитування, що склалася в Україні сьогодні, являє собою кредитну систему, в якій збереглися окремі риси старої схеми і вводяться принципово нові елементи, притаманні сучасному етапу розвитку економіки. Зміст кожного з принципів банківського кредитування в зв’язку з цим набув значних змін.

Почнемо з принципу цілеспрямованості, або цільового використання кредиту. На практиці цей принцип здійснюється шляхом надання кредиту на конкретні цілі (об’єкта) і знаходить відбиття у відповідному розділі кредитного договору, що встановлює конкретну мету позички і дозволяє здійснювати банківський контроль за дотриманням цієї умови позичальником.

Порушення принципу цільового використання кредиту з боку позичальника може бути підставою для дострокового повернення кредиту або застосування штрафного позичкового проценту. В умовах ринкової економіки зміст принципу цілеспрямованості дещо змінився – комерційні банки надають кредити на нових умовах у нетрадиційній формі. Якщо за централізованої адміністративно-командної системи господарювання мало місце кредитування сукупного об’єкта, то тепер поступово складається система багатоваріантного кредитування, коли підприємства і банки застосовують ту його форму, яка, на їх думку, є найдоцільнішою.

На сьогоднішній день намічається близько 30 напрямів використання кредитів комерційних банків суб’єктами господарювання: у сфері матеріального виробництва - на матеріальні запаси і виробничі витрати, у торгівлі – на нагромадження товарно-матеріальних цінностей і запасів.

Наступними є принцип строковості, який відображає необхідність повернення отриманої від кредитора позики у визначений строк, обумовлений кредитною угодою.

У зв’язку з тим, що обіг коштів на кожному підприємстві індивідуальний і залежить від багатьох факторів, здійснювати дійовий контроль за поверненням кредиту можна лише за допомогою встановлених строків його погашення. Термін кредитування з граничним часом знаходження позикових коштів у господарстві позичальника і, якщо порушується строк користування позичкою, кредит втрачає своє дійсне призначення, що негативно позначається на стані грошового обігу в державі.

В умовах централізованої планової економіки існувала позика, яка не поверталася. Ця форма кредитування була поширена в аграрному секторі, коли державні кредитні установи надавали позички, повернення яких не передбачалося у зв’язку з кризовим фінансовим становищем позичальника і які за своєю сутністю були додатковою формою бюджетних асигнувань, що здійснювалися через державний банк і, безумовно, ускладнювали кредитний механізм.

В ринкових умовах господарювання принципу строковості повернення кредиту надається особливого значення. Порушення його є для кредитора підставою для застосування до позичальника економічних санкцій у вигляді збільшення проценту за кредит, а при подальшій несплаті – пред’явлення фінансових вимог у судовому порядку. Крім того, додержання значного принципу необхідне для забезпечення ліквідності самих комерційних банків, організація діяльності яких не дозволяє вкладати залучені кредитні ресурси у безнадійні договори.

У попередніх питаннях проблема зростання простроченої заборгованості вже певним чином висвітлювалася, на жаль, у зв’язку із загальним негативним станом економіки держави ця тенденція набуває сьогодні подальшого розвитку НБУ у своїй діяльності прагне забезпечити достатній рівень ліквідності банківської системи, її надійність і стабільність, а тому з допомогою інструментів впливу на комерційні банки регулює і формування кредитних портфелів з мінімальною часткою прострочених кредитів.

З принципом строковості повернення кредиту пов’язані принципи забезпеченості і платності. Забезпеченість кредиту виражає необхідність забезпечення майнових інтересів кредитора при можливому порушенні позичальником узятих на себе зобов'язань. Боргові зобов’язання оформляються разом з кредитним договором і є додатком до нього. Необхідно підкреслити, що в умовах планової економіки цей принцип трактувався досить вузько вважалося, що забезпеченістю кредиту є наднормативний оплачений залишок товарно-матеріальних цінностей. Але з точки зору світової банківської практики надійнішими є заставне право, порука, і гарантії, а також в цілому система страхування.

Аналізуючи банківські кредити з позиції забезпеченості, необхідно зазначити, що кредит без забезпечення (бланковий) посідає незначне місце в сумі кредитів, що були надані комерційними банками.

У практичній діяльності українських банків сьогодні частка незабезпечених кредитів є мізерною, згідно з вимогами НБУ найпоширенішим видом застави є високоліквідне майно.

“Дослідження кредитної діяльності ряду комерційних банків Києва, Вінниці, Житомира, Хмельницького показали, що близько 60% кредитів надані позичальникам саме під цей вид забезпечення, кредити під гарантію і поруку дорівнюють