«Основна мета аналізу кредитоспроможності – визначити здатність і готовність позичальника повернути позику і на їх основі формалізувати в кредитному договорі умови її надання» [25, 112]. Комерційний банк в кожному конкретному випадку визначає ступінь ризику, який він готовий прийняти на себе, і розмір кредиту, можливість його надання в даних обставинах.

Згідно п.20 Положення “Про кредитування”: “основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути:

Чим довший термін позики, тим важливішим є прогноз економічної кон'юнктури. Знання того, що може відбуватися з позичальником в періоди процвітання чи спаду економічної активності в країні, галузі, місті, а також зміни умов конкуренції, технології виробництва, попиту і методів реалізації продукції чи послуг має важливе значення при аналізі кредитної заявки.

Джерелами інформації при вивченні кредитоспроможності клієнта є: співбесіда з заявником на позику, власна база даних, зовнішні джерела, інспекція на місці, аналіз фінансових звітів.

На основі бесіди з заявником банк з’ясовує причини звернення за позикою, визначає, чи відповідає заявка на кредит вимогам банку,, які витікають з його кредитної політики.

На основі бесіди банк може отримати інформацію про чинність і можливості заявника, про те, чи потребує кредит забезпечення, про історію та розвиток підприємства, конкурентні позиції, плани на майбутнє.

Крім того банк може знайти необхідну інформацію про кредитоспроможність клієнта з картотеки на всіх вкладників і позичальників, якщо така картотека ведеться в банку, а також використовувати інформацію з офіційних джерел. Інформація про кредитоспроможність клієнта може, при бажанні банку, бути перевірена по каналах зовнішніх джерел і інформації. “Наприклад, відома фірма “Дак енд Бредстрет” збирає інформацію приблизно про 3 млн. фірм США і Канади і розповсюджує її за підпискою” [1, 133] Короткі відомості і оцінки кредитоспроможності кожної фірми публікуються в загальнонаціональних і регіональних довідниках.

У вітчизняній практиці організації кредитування такого високоорганізованого і якісного джерела зовнішньої інформації про кредитоспроможність підприємств поки що немає. Однак банки можуть обмінюватись інформацією про кредитоспроможність, вона може поступати від постачальників, покупців, конкурентів, податкової інспекції.

Одно з найбільш важливих джерел інформації – аналіз фінансових звітів потенційних позичальників. Особливу увагу банк надає вивченню попередніх фінансових звітів і на прогнози грошових потоків, які свідчать про очікуваний фінансовий стан, прибуток і потребу позичальника в додаткових коштах.

Для оцінки кредитоспроможності позичальника на основі результатів аналізу фінансових звітів у світовій практиці використовується система коефіцієнтів. Підручник “Общая теория денег и кредита” під редакцією Е.Ф.Жукова пропонує п’ять коефіцієнтів:

1.Оборотний капітал

Сукупні активи.

Якщо позичальник відчуває фінансові труднощі, то величина цього співвідношення знижується. Цей коефіцієнт більш ефективний, ніж різні коефіцієнти ліквідності, взяті окремо.

2.Нерозподілений між акціонерами прибуток

Сукупні активи.

Зниження цього коефіцієнта свідчить про погіршення прибутковості позичальника по створенню власної фінансової бази. Таке співвідношення, як правило, є невеликим у знову створених підприємств і організацій.

3.Прибуток до сплати процентів і податків

Сукупні активи.

Даний коефіцієнт дозволяє проаналізувати прибутковість позичальника, абстрагуючись від податків і позичених коштів.

4.Балансовий прибуток

Загальна балансова оцінка заборгованості.

Цей коефіцієнт характеризує здатність підприємства керувати своєю заборгованістю і відповідати по нових строкових зобов’язаннях. Доповнюючим інформацію за даним коефіцієнтом може бути показник, який передбачає можливе банкрутство позичальника, але лише для підприємств чи фірм, акції яких обертаються на ринку цінних паперів.

Ринкова вартість акцій.

Загальна балансова оцінка заборгованості

5. Обсяг продажу

Сукупні активи.

Даний коефіцієнт характеризує здатність позичальника генерувати продаж товарів і послуг.

Після розгляду заявки потенційного позичальника, вивчення необхідних вихідних документів, аналізу фінансових звітів на предмет кредитоспроможності майбутнього клієнта і отримання доказів його надійності банк приймає рішення про укладання кредитного договору (як вже вказувалось, рішення приймається колегіально). Робітники банку оформляють кредитний договір, виписують розпорядження по банку про видачу кредиту і заводять спеціальне досьє на клієнта-позичальника (кредитну справу).

Документи, що зберігаються у цій справі, групуються таким чином:

Кредити надаються суб’єктам господарської діяльності у безготівковій формі, шляхом сплати платіжних документів з позичкового рахунку як у національній, та і в іноземній валюті у порядку, визначеному чинним законодавством та нормативними актами НБУ, або шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника, якщо інше не передбачено кредитним договором, а також у готівковій формі для розрахунків із здавачами сільськогосподарської продукції.

На етапі використання кредиту здійснюється контроль за кредитними операціями і дотриманням ліміту кредитування (кредитної лінії), цільовим використанням кредиту, сплатою позичкового проценту, повнотою та своєчасністю повернення позики. На цьому ж етапі не припиняється робота по оперативному аналізу кредитоспроможності і фінансових результатів роботи клієнта, при необхідності проводяться зустрічі, переговори з клієнтом, уточнюються умови і сторони кредитування.

Таким чином механізм кредитування представлений певними етапами кредитування, здійснення яких є тривалим та складним процесом, метою якого є досягнення цілей як кредитора, так і позичальника, задоволення їх інтересів.

2.4. Порядок погашення позики

Необхідно відмітити, що єдиної моделі погашення позики, так само, як і надання кредиту, не існує. У Положенні “Про кредитування” відмічається, що: “погашення кредиту і нарахованих