Водночас західні науковці не доповнюють матеріально-речову сторону категорії капіталу характеристикою його суспільно-економічної форми, дія того чи іншого фактора не розглядається в органічному взаємозв'язку з відносинами між людьми. Західним науковцям притаманний однобічний. метафізичний, а не всебічний, діалектичний підхід до аналізу сутності даної категорії. Це певною мірою і поза історичний підхід. Він полягає у тому, що існування капіталу приписується всім суспільно-економічним формаціям. Зокрема, вони стверджують, ідо лук і стріла у руках мисливця за умовами

первісного ладу були капіталом. Даючи таке тлумачення суті капіталу вони

також абстрагуються від поняття найманої праці, від суперечності між власниками значних засобів виробництва і безпосередніми виробниками

не просто засоби виробництва, гроші, а виробниче відношення, при якому знаряддя праці, певні матеріальні блага, мінові вартості служать знаряддям експлуатації, привласнення частини чужої неоплаченої праці. В єдності двох сторін капіталу — його речового змісту і суспільної форми — визначальна роль у пізнанні суті даної категорії належить характеристиці суспільної форми, відносинам власності. Саме тому «капітал — це не річ, а певне су-спільне, належне певній історичній формації суспільства виробниче відношення, яке представлене в речі й надає цій речі специфічного суспільного характеру» [15, с.152].

Засоби виробництва, певні матеріальні блага не на всіх етапах людської цивілізації виступали знаряддям експлуатації. Насамперед таку роль вони не виконували за умови первісного ладу, оскільки були спільною власністю. Не могли вони виконувати таку роль і за умов рабовласницького ладу, оскільки раб сам належав до знарядь праці, не був вільним і не міг продавати свою робочу силу. Здебільшого така ситуація складається і за умов феодалізму. Правда, земля у руках феодала частково виконувала роль знаряддя експлуатації, тому що він віддавав певну, як правило, незначну частину селянинові й останній за це змушений був половину або більшу частину робочих днів тижня працювати на полі феодала-власника. Земля, знаряддя праці виконували таку роль частково і тому, що селянин-кріпак не був юридичне вільним. Отже. капітал як виробниче відношення не був панівною суспільною формою при феодалізмі. Разом з тим за умов даного суспільного ладу розвивається лихварський капітал, коли гроші у руках лихваря виступають знаряддям привласнення частини праці дрібного товаровиробника (ремісників, селян). Певного розвитку при (феодалізмі набув, і торговельний капітал.

Панівним виробничим відношенням, яке пронизує всі пори суспільного способу виробництва, капітал стає за умов і капіталізму. Переважна маса

безпосередніх виробників позбавлена засобів виробництва є юридично вільна і продає свою робочу силу власникам засобів виробництва.. –капіталістам .Останні оплачують найманим робітникам лише частину затрачених ними фізичних і розумових сил у процесі праці у формі заробітної плати,

Засоби виробництва (у тому числі земля) виступали знаряддям експлуатації і за умов так званого «соціалізму". Хоча формально у країнах колишнього СРСР і була проголошена суспільна власність на засоби виробництва, фактично вони були монопольне узурповані бюрократичною верхівкою партійного та державного апарату. Внаслідок цього будувався не гуманний, або демократичний соціалізм, який повинен був базуватися на економічній свободі індивідуумів і трудових колективів, а державне бюрократичний соціалізм. Ступінь експлуатації у ньому був вищим, ніж у розвинутих країнах Заходу.

З погляду соціально-економічних відносин названа чинна суть капітал} (як діалектична єдність речового змісту і суспільної форми) конкретизується в антагоністичній суперечності між монополізованими незначною частиною суспільства засобами виробництва і людьми найманої праці, які становлять більшість трудового населення тієї чи іншої країни Заходу[с. 15, с. 155].

Ця антагоністична суперечність у свою чергу знаходить вираження \ різноманітних конкретних формах капіталу: індивідуальному, акціонерному. промисловому, торговельному, грошовому і т. п. Внаслідок цього капітал розгортається у систему капіталістичних відносин, приватнокапіталістичних відносин власності. У сучасних країнах Заходу до цієї системи безпосередньо не належить лише дрібнотоварний сектор економіки. Але він включається в неї опосередковано, оскільки цей сектор через систему цін. контрактів. кредитні відносини тощо підпорядковується різним формам капіталу. В останні два десятиріччя з цієї системи почали виходити тисячі народних підприємств викуплених трудовими колективами. Таких підприємств у США близько 11 тис., а кількість зайнятих в них – 9 млн. чол.

Залежно від рівня розвитку продуктивних сил ступеня усуспільнення виробництва та праці, організованості осіб найманої прані, соціально-економічної політики держави соціальної спрямованості дій капіталу та інших факторів названа антагоністична суперечність може послаблюватись. еволюціонувати від такої фази розвитку суперечності, як конфлікт, до фази тотожності. Виразом цього с значне затухання або навіть відсутність на певному проміжку часу економічних і політичних виступів трудящих проти існуючої системи, значне послаблення страйкової боротьби.

Щодо ситуації в Україні, то ця суперечність між монополізованими бюрократичною верхівкою партійного та державного апарату засобами виробництва і більшістю трудового населення за умов так званої перебудови 1985-1990 рр. не послаблювалась, а ще більше загострювалась. За умов становлення та розвитку державного суверенітету України відбувається не її усунення, а часткове послаблення і здебільшого модифікація. Послаблення здійснюється тією мірою, якою частина державної власності перейде до трудових колективів і безпосередніх працівників. Модифікація даної суперечності означає, що замість бюрократичної верхівки партійного та державного апарату йде процес поступового формування класу підприємців-капіталістів (у тому числі з колишньої верхівки бюрократичного апарату) і перехід немалої частини державної власності до мафіозних