Для здійснення правильної амортизаційної політики важливим є знання можливих методів амортизації основних фондів. У прак-тиці господарювання можуть застосовуватися методи рівномірної (лінійної), подвійно-залишкової і прискореної амортизації.

Метод рівномірної (лінійної) амортизації передбачає перене-сення балансової вартості основних фондів на собівартість про-дукції, що виробляється (послуг, що надаються), протягом аморти-заційного періоду (нормативного строку служби) засобів праці за однаковими нормами амортизаційних відрахувань. Згідно з чинним законодавством України щорічні норми амортизаційних відраху-вань за першою, другою і третьою групами основних фондів ста-новлять відповідно 5,25 і 15%.

Норми амортизаційних відрахувань за методом подвійно-залиш-кової амортизації встановлюються через подвоєння норм, обчис-лених за методом рівномірної амортизації, але не щодо балансо-вої, а щодо залишкової вартості основних фондів. Підприємства можуть самостійно приймати рішення про застосування прискоре-ної амортизації основних фондів, віднесених за укрупненою класифікацією до третьої групи і придбаних після травня 1997 року, тобто після набуття чинності Законом України «Про оподаткуван-ня прибутку підприємств». При цьому мають використовуватися такі норми прискореної амортизації відповідно до року експлуа-тації засобів праці: перший — 15%; другий — 30%; третій - 20%; четвертий — 15%; п'ятий — 10%; шостий і сьомий — 5%.(Збіль-шення масштабів застосування прискореної амортизації сприяти-ме істотному зменшенню фінансових втрат від техніко-економіч-ного старіння та інтенсифікації процесу оновлення діючих засобів праці на підприємствах і в організаціях України.

Відтворення основних виробничих фондів.

Нагромадження та оновлення основних фондів, нарощування виробничих потужностей підприємств різних галузей народного господарства здійснюється в процесі технічного переозброєння, реконструкції й розширення діючих або спорудження нових виробничих об'єктів (цехів, виробництв, підприємств у цілому).

Технічне переозброєння діючого підприємства означає здійснен-ня відповідно до плану (програми) його технічного розвитку (без розширення існуючих виробничих площ) комплексу заходів, що пе-редбачають підвищення до сучасних вимог технічного рівня окре-мих дільниць виробництва за рахунок впровадження нової техніки і технології, механізації та автоматизації виробничих процесів, мо-дернізації й заміни фізично спрацьованого та технічно застарілого устаткування. Реконструкція діючого підприємства є здійснюва-ним за єдиним проектом повним або частковим переобладнанням виробництва. За необхідності можуть бути споруджені нові або розширені існуючі допоміжні та обслуговуючі об'єкти. До рекон-структивних робіт відносять також будівництво нових виробничих об'єктів замість тих, дальшу експлуатацію котрих визнано недо-цільною. Під, розширенням діючого підприємства заведено розумі-ти спорудження його другої та наступних черг, додаткових вироб-ничих комплексів, нових цехів або розширення існуючих, а також організацію допоміжних та обслуговуючих виробництв, комунікацій тощо. До нового будівництва (новобудов) відносять спорудження окремих виробничих об'єктів або підприємств, що здійснюється на нових майданчиках та за затвердженим окремим проектом.

Такі форми розширеного відтворення основних фондів і методи оновлення виробничого потенціалу підприємств є взаємозв'язани-ми елементами єдиного відтворювального процесу, які доповню-ють один одного. Проте пріоритетними для переважної більшості різногалузевих виробництв (господарств) треба вважати технічне переозброєння і реконструкцію діючих виробничих об'єктів. Нове будівництво стає економічно доцільним за умови вичерпання можливостей нарощування виробничого потенціалу на діючих підприємствах, а також за організації нових видів виробництва (надання нових послуг) та необхідності забезпечення належного рівня еко-логічної безпеки виробничо-господарської діяльності.

Характеристика показників використання ОВФ.

Система показників, яка може вичерпно харак-теризувати ефективність основних фондів, охоп-лює два блоки: перший — показники ефектив-ності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; дру-гий — показники рівня використання основних фондів у цілому та окремих їхніх видів (рис. 1.3.). Необхідність виокремлення в само-стійну групу показників відтворення засобів праці, які характери-зують процес їхнього руху, технічний стан та структуру, зумовлена тим, що відтворювальні процеси істотно й безпосередньо вплива-ють на ступінь ефективності використання застосовуваних у ви-робництві машин, устаткування та інших знарядь праці.

Чинна система показників ефективності відтворення основних фондів в Україні потребує вдосконалення щодо методики обчис-лення деяких з них та повноти охоплення окремих сторін відтво-рення засобів праці. Так, наприклад, коефіцієнт оновлення визна-чається відношенням абсолютної суми введення основних фондів до їхньої наявності на кінець року, а коефіцієнт вибуття — відно-шенням обсягу вибуття основних фондів до їхньої наявності на початок року, що унеможливлює порівнювання цих відносних по-казників. Тому визначення коефіцієнтів відтворення основних фондів за середньорічною їхньою вартістю треба вважати методо-логічно більш правильним.

Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів — екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення ха-рактеризує темпи збільшення обсягу експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення передбачає заміну діючих основних фондів новими, більш

Рис 1.3. Система показників ефективності основних фондів.

ефективними. Проте процес виведення з ек-сплуатації застарілих і спрацьованих основних фондів не можна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих засобів праці. Ре-альний господарський оборот охоплює не лише введення в дію нових і виведення з експлуатації спрацьованих фондів, а й пере-дачу певної їхньої частини з балансу одного підприємства на ба-ланс іншого.

Поряд з цим у систему показників ефективності відтворення основних фондів доцільно включити два нові: коефіцієнт інтен-сивного оновлення (співвідношення обсягів вибуття і введення в дію за певний період); коефіцієнт оптимальності вибуття основ-них фондів (відношення фактичного коефіцієнта вибуття до нор-мативного).

Показники, що характеризують рівень ефективності викорис-тання основних фондів, об'єднуються в окремі групи за ознаками узагальнення й охоплення елементів засобів праці. Економічна суть більшості з них є зрозумілою вже із самої назви. Пояснень потре-бують лише деякі, а саме: