В українській практиці терміну "фінансове вирівнювання" частково від-повідає поняття регулювання доходів бюджетів (стаття 16 Закону "Про бюд-жетну систему"). Практика регулювання доходів бюджетів в Україні значною мірою залишається досить примітивною, немає достатніх правових основ.

Крім того, поняття фінансове вирівнювання не зводиться лише до регу-лювання доходів бюджетів. Таким чином, в Україні поки що не здійснюється свідомої політики фінансового вирівнювання, як це спостерігається в розви-нутих європейських державах.

В Україні історично склалися значні горизонтальні фіскальні дисбаланси. Вертикальні ж фіскальні дисбаланси поки що важко відстежити, оскільки в державі не здійснено чіткого розмежування функцій та обов'язків різних рівнів влади у сфері надання громадських послуг.

Із метою практичної реалізації політики фінансового вирівнювання до-цільно розробити і прийняти закон України про фінансове вирівнювання. У ньому слід усунути правову прогалину, яка є в Конституції України щодо зобов'язання держави забезпечувати єдиний рівень життя на всій території країни Саме такі норми, як уже зазначалося, є в більшості конституцій захід-них країн. Наприклад, Конституція ФРН (стаття 106, пункт 2, абзац 3), зобо-в'язує федеральну владу Німеччини забезпечувати на всій території країни єдиний рівень життя.

Сучасна фінансова система фактично всіх держав характеризується верти-кальними та горизонтальними фіскальними дисбалансами. Наявність їх зу-мовлює об'єктивну необхідність розробки державної політики фінансового вирівнювання. Обов'язок проведення такої політики зафіксовано в Європей-ській хартії про місцеве самоврядування, до якої приєдналася і Україна. В Ук-раїні проблеми фінансового вирівнювання поки що на стадії постановки та осмислення. Чинна в державі практика регулювання доходів бюджетів сфор-мована ще за радянських часів і фактично не має правових основ.

У державі наростають горизонтальні фіскальні дисбаланси, а за умови розмежування функцій та обов'язків різних рівнів влади виникнуть і верти-кальні фіскальні дисбаланси. Саме це потребує запровадження в держав, су-часної системи фінансового вирівнювання, яка має бути врегульована спеці-альним законодавчим актом.

Але запровадженню системи фінансового вирівнювання в держав, має передувати ряд заходів. По-перше, як уже зазначалося, - це визначення для кожного рівня влади властивих йому функцій та обов'язків. По-друге, закріп-лення за кожним рівнем влади встановлених стабільних податкових надход-жень як у вигляді власних податків, так і у формі постійних квот у загально-державних податках, що дасть змогу кожному місцевому бюджетов, мати власні дохідні джерела.

Наступним етапом має стати законодавче закріплення об'єктивних кри-теріїв, на основі яких здійснюється фінансове вирівнювання. Треба запрова-дити показники податкоспроможності територіальної громади, середньої податкоспроможності територіальної громади та державних мінімальних соціальних стандартів. Під податкоспроможністю територіальної громади слід розуміти обсяг доходів, який потенційно може бути об'єктом оподаткування власними (закріпленими) податками або їхніми паями на душу населення в межах громади міста, селища, села (об'єднання сіл). Під середньою подат-коспроможністю територіальної громади слід розуміти обсяг доходів у межах України, що може бути об'єктом оподаткування закріпленими за громадами податками на душу населення. Під державними мінімальними соціальними стандартами слід розуміти обсяги державних і громадських послуг (рівень та якість), що надаються територіальною громадою і гарантуються державою в межах усієї її території. Рівень державних мінімальних соціальних стандар-тів має бути прив'язаний до обсягів власних доходів на душу населення тих громад, котрі є на рівні середньої податкоспроможності. Таким чином, ті громади, що мають доходи, нижчі за рівень середньої податкоспроможності, потребуватимуть фінансової допомоги для надання послуг на рівні стандар-тів. Інша група громад матиме надлишок власних фінансових ресурсів для цих потреб і повинна їхню частину передати державі.

Далі слід створити фонди фінансового вирівнювання як на рівні цент-ральної влади, так і на рівні регіональному. Вказані фонди могли б формува-тися за рахунок частини загальнодержавних податків і внесків територій із ви-сокою податкоспроможністю.

Доцільно, щоб система фінансового вирівнювання в Ук-раїні включала два рівні — центральний і регіональний. На центральному рівні фонд фінансового вирівнювання належить формувати за рахунок части-ни загальнодержавних податків і включати його до складу державного бюдже-ту України. З цього фонду краще було б здійснювати вертикальне фінансове вирівнювання і горизонтальне щодо обласних бюджетів, а не зведених бюдже-тів областей, як це нині практикується.

На регіональному (обласному) рівні доцільно утворити трансфертні фон-ди, які б формувалися за рахунок внесків територіальних громад із високою податкоспроможністю і функціонували на засадах самофінансування.

Регіональні фонди мають об'єднуватися в єдиний державний фонд трансфертів територіальним громадам для забезпечення стандартів якості життя в межах всієї країни. Право на допомогу із цих фондів слід надавати тим громадам, які мають податкоспроможність на рівні менш як 95% від середньої податкоспроможності. Внески до фондів мають здійснювати гро-мади із податкоспроможністю, що перевищує 105% від середньої подат-коспроможності.[17,с.110]

ВИСНОВОК

За результатами досліджень одним із позитивних надбань державотворчих процесів в Україні стало створення на початковому етапі власної бюджетної системи, а потім – її подальше реформування і вдосконалення.

Важливою основою розвитку демократичної держави є самостійність і незалежність місцевого самоврядування, тобто місцеві бюджети одного рівня не можуть бути включені до місцевих бюджетів іншого рівня. Закон України «про місцеве самоврядування в країні» визначає, що самостійність місцевих бюджетів гарантується власними на