Інша причина пов’язана з відсутністю чіткої, сталої визначеності в закріпленні загальнодержавних податків і врахувань із центрального бюджету. Тому стає очевидним, що необхідні нові кроки у цьому напрямі і важелі щодо його вдосконалення. Одним з таких важелів може слугувати законодавче закріплення принципово нової системи вирівнювання доходів і видатків бюджетів різних рівнів, тобто як найшвидше розв’язання проблеми фінансового вирівнювання для забезпечення мінімальних розмірів місцевих бюджетів. Проблеми фінансового вирівнювання викликають гострі політичні дискусії. І це зрозуміло, адже йдеться про те, що одні території мають бути фінансовими донорами інших.

Система вирівнювання місцевих бюджетів повинна передбачати вирівнювання дохідної частини бюджету тобто розподіл надлишкових доходів бюджету. Причому кошти що вилучаються з бюджету доцільно надавати територіям з чітко визначеними напрямами їх витрачання, що буде забезпечувати цільове використання коштів. І друга складова вирівнювання місцевих бюджетів стосується видаткової частини. Важливими є те, що при вирівнюванні видатків бюджетів є врахування структурних видатків територій. Наприклад, якщо на певній території проживає велика кількість престарілих людей або інвалідів, котрим необхідно надавати додаткову допомогу, то у таких випадках при визначенні сум офіційних трансфертів необхідно враховувати виплати населенню такої категорії.

Однієї з головних цілей державної регіональної фінансової політики що до зближення рівнів соціально-економічного розвитку територій є подолання вертикальних і горизонтальних дисбалансів. Як свідчить практика: вертикальні фіскальні дисбаланси можна усунути кількома шляхами. Центральна влада або влада вищого територіального рівня може взяти частину обов’язків із надання державних і громадських послуг і тим самим зменшити коло обов’язків того рівня влади, де виник вертикальний фіскальний дисбаланс. Інших шлях – це запровадження владою того територіального рівня, де виник вертикальний фіскальний дисбаланс додаткових податків, ще один шлях – передача центрального центральною владою частин своїх податків територіальному рівню влади, що має такий дисбаланс ніж інші. Наприклад, населення окремих територій може бути більшою частка дітей шкільного віку, а це зумовлює додаткову потребу в школах, або більшою частка пенсіонерів, що виникає додаткові видатки на соціальні потреби.

Для вирішення цих проблем необхідно запровадити показники податково спроможності територіальної громади та державних мінімальних соціальних стандартів, рівень таких державних мінімальних соціальних стандартів має бути прив’язаний до обсягів власних доходів на душу населення тих громад, котрі є на рівні середньої податкоспроможності. Таким чином, ті громади, що мають доходи, нижчі за рівень середньої податкоспроможності, потребуватимуть фінансової допомоги для надання послуг на рівні стандартів. Інша група громад матиме надлишок власних фінансових ресурсів для цих потреб і повинна їхню частину передавати державі.

Далі слід створити фонди фінансового вирівнювання як на рівні цент-ральної влади, так і на рівні регіональному. Вказані фонди могли б формува-тися за рахунок частини загальнодержавних податків і внесків територій із ви-сокою податкоспроможністю.

Ще один аспект. Доцільно, щоб система фінансового вирівнювання в Ук-раїні включала два рівні — центральний і регіональний. На центральному рівні фонд фінансового вирівнювання належить формувати за рахунок части-ни загальнодержавних податків і включати його до складу державного бюдже-ту України. З цього фонду краще було б здійснювати вертикальне фінансове вирівнювання і горизонтальне щодо обласних бюджетів, а не зведених бюдже-тів областей, як це нині практикується.

На регіональному (обласному) рівні доцільно утворити трансфертні фон-ди, які б формувалися за рахунок внесків територіальних громад із високою податкоспроможністю і функціонували на засадах самофінансування.

Регіональні фонди мають об'єднуватися в єдиний державний фонд трансфертів територіальним громадам для забезпечення стандартів якості життя в межах всієї країни. Право на допомогу із цих фондів слід надавати тим громадам, які мають податкоспроможність на рівні менш як 95% від середньої податкоспроможності. Внески до фондів мають здійснювати гро-мади із податкоспроможністю, що перевищує 105% від середньої подат-коспроможності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

В.Д.Базилевич, Л.О.Баластрик Державні фінанси. Навчальний посібник / За заг. Ред. Базилевича В.Д. – К.: Атіка, 2002.–368с.

Балдич Н. Концептуальні засади державної політики фінансового вирівнювання в Україні // Вісник НАДУ 2005 №1 153 – 157 с.

Владимиров К.М., Чуйко Н.І., Рогальський О.Ф. Місцеві фінанси: Нвч. Посібник. – Херсон: Олді – плюс; 2006. - 352 с.

О. Д.Василик,К.В.Павлюк. Державні фінанси України: Підручник.-К.: Центр навчальної літератури,2003. – 608 с.

Василик О.Д., Павлюк К.В. Бюджерна системаУкраїни: Підручник. – К.:Центр навчальної літератури , 2004. – 544 с.

Кравченко В.І. Місцеві фінанси України: Навч. посіб. – К.: т-во «Знання», КОО, 1999. – 487 с. – (Вища освіта XXI століття).

Корчинський В. Є., Колодій С. Ю. Реалізація принципів вирівнювання та економічної ефективності при організації міжбюджетних відносин. // Фін. Укр. 2004. №2. 84 – 91 с.

Корчинський В. Є., Колодій С. Ю. Удосконалення механізму розрахунку міжбюджетних трансфертів. // Фін. Укр. 2004. №11. 51 – 54 с.

Корчинський В. Є., Колодій С. Ю. Використання інформації про виконання місцевих бюджетів для оцінки політики горизонтального бюджетного вирівнювання в Україні. // Актуальні проблеми економіки. 2006. №10. с. 100 – 109.

О .П. Кириленко. Фінанси (Теорія та вітчизняна практика): Навчальний посібник. – Тернопіль: Астон, 2002. – 212 с.

Кириленко О. П. Місцеві фінанси: Навчальний посібник: Астон, 2004. – 192 с.

Місцеві фінанси: Підручник / За ред. О. П. Кириленко. – К.: Знання, 2006.