Фонд формується за рахунок відрахувань 32 відсотків надходжень особистого прибуткового податку, податку на прибуток корпорацій та акцизу на алкогольні напої, за рахунок 24 відсотків надходжень податку на товари і послуги, 25 відсотків надходжень від акцизу на тютюнові вироби.

У країнах з федеральним устроєм на субнаціональному рівні діють як регіональні, так і місцеві органи влади, тоді як у країнах з унітарною системою на субнаціональному рівні існують лише місцеві органи влади різних рівнів. У Додатку В наведено інформацію про основні структурні особливості трансфертних програм, що застосовуються в дев'яти країнах світу. Проаналізувавши таблицю, можна зробити висновок, що частка видатків місцевих бюджетів у загальнонаціональному обсязі бюджетних видатків зазвичай перебуває в діапазоні 35 - 45 відсотків. Цей показник зменшується в унітарній Великій Британії, де функціонує централізована модель державного устрою, але зростає в Канаді, де ступінь децентралізації дуже високий.

Ознайомившись із наведеними в таблиці даними, можна зробити цікавий висновок: у всіх цих країнах місцеві бюджети у виконанні своїх видаткових повноважень залежать від трансфертів із центру. Як правило, частка трансфертів у сукупних місцевих видатках перебуває в діапазоні від 25 до 50 відсотків. Залежність від трансфертів спостерігається не тільки в дев'яти країнах, представлених у таблиці, а й у решті країн світу тому що для центрального уряду децентралізувати відповідальність за видатки завжди набагато легше та ефективніше, ніж децентралізувати джерела оподаткування.

Окрім власних доходів бюджетних установ, найкращими видами надходжень для місцевих бюджетів є ті, що збираються з відносно менш мобільних податкових баз і сплачуються громадянами, котрі мешкають саме на тій території, орган влади якої стягує податок. У багатьох країнах Заходу цим вимогам найбільше відповідає податок на нерухомість, хоч, наприклад, у Скандинавії, зокрема в Швеції та Норвегії, як альтернативу податку на нерухомість було вирішено запровадити додатковий податок на доходи фізичних осіб на місцевому рівні. Але хоч би який інструмент для забезпечення доходів місцевих бюджетів вибрали, кожна з країн стикається при цьому з проблемою вертикального та горизонтального фіскального дисбалансу місцевих бюджетів. Вертикальний дисбаланс — це ситуація, що виникає, коли навіть у найзаможнішому місцевому бюджеті країни розмір видаткових потреб на душу населення перевищує середньодушовий показник доходів. Горизонтальний дисбаланс виникає там, де існує значна різниця в доходній спроможності місцевих органів влади внаслідок відмінностей у обсягах податкових баз місцевих бюджетів.

З метою виправлення цих невідповідностей центральний уряд та органи управління вищих рівнів у країнах світу розробляють трансфертні програми для передачі бюджетних коштів місцевим органам влади. Трансферти вирівнювання створюються для пом'якшення небажаних зовнішніх фіскальних умов. Іншими словами, їх завдання полягає в тому, щоб "дозволити місцевим органам влади застосовувати при бажанні приблизно однакові ставки місцевих податків і при цьому мати можливість надавати населенню своїх територій приблизно однаковий обсяг бюджетних послуг.

Розробляючи програми трансфертів, різні країни використовують у цілому однакову методологію. Відмінності лежать у площині таких питань: що саме вирівнюється, ступінь вирівнювання, вибір фінансових інструментів, за допомогою яких сподіваються досягти вирівнювання, та способи визначення фіскальних розбіжностей.

РОЗДІЛ II. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО ВИРІВНЮВАННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ.

2 . 1 Порядок формування між бюджетних трансфертів відповідно до положень Бюджетного кодексу.

Концептуально новим у Бюджетному кодексі є встановлення механізму розподілу міжбюджетних трансфертів між державним бюджетом і місцевими бюджетами. В основу запровадженого механізму міжбюджетних відносин покладено послідовні, прозорі та єдині для всіх місцевих бюджетів правила.

Відповідно до положень Бюджетного кодексу обсяг трансфертів місцевим бюджетам має обраховуватися, виключно на основі формульного порядку, будь-яке "ручне" регулювання суми трансфертів забороняється. Запровадження формульного порядку розподілу міжбюджетних трансфертів сприяє поліпшенню процесу підготовки місцевих бюджетів, підвищенню прозорості бюджетних рішень, забезпеченню автономності місцевих видатків, справедливому розподілу бюджетних ресурсів і стимулюванню економії місцевих видатків та мобілізації доходів.

Оскільки обсяг трансферту місцевому бюджету випливає з формульного розрахунку, цей обсяг не може більше буди предметом "торгів" чи переговорів. Як наслідок, відпадає необхідність у лобіюванні завищених обсягів трансфертів органами місцевого самоврядування, що дозволяє посадовим особам, які відповідають за стан формування місцевого бюджету, більше часу та зусиль приділяти питанням підвищення ефективності надання суспільних .послуг та більш якісному управлінню бюджетними ресурсами. Положення Бюджетного кодексу щодо розподілу міжбюджетних трансфертів між державним і місцевими бюджетами спрямовано на забезпечення таких основних вимог:

- механізм розподілу міжбюджетних трансфертів має виконувати порівняльну та стимулюючу функції;

- розподіл міжбюджетних трансфертів слід проводити за єдиною методикою на основі прозорих формул (для можливості перевірки розрахунків) та на підставі об'єктивних критеріїв бюджетної забезпеченості;

- у розрахунках бюджетної забезпеченості не можуть використовуватися звітні показники фактичних видатків місцевих бюджетів "необхідна об'єктивна і прозора оцінка відносного рівня видаткових потреб у розрахунку на одного мешканця чи отримувача бюджетної послуги;

- встановлення обсягів міжбюджетних трансфертів до рівня бюджетів місцевого самоврядування у законі про державний бюджет на наступний рік (в абсолютних сумах);

- додержання стабільності б обсягах і принципах розподілу міжбюджетних трансфертів, що має забезпечити максимальний рівень передбачуваності прогнозування в місцевих бюджетах обсягів міжбюджетних трансфертів на середньострокову перспективу.

У Бюджетному кодексі міжбюджетні трансферти поділені на три групи.

До першої групи належать трансферти, що здійснюються в порядку
вирівнювання бюджетної спроможності на безоплатній і безповоротній основі для