Головне завдання фінансової діяльності підприємства - формування додаткового прибутку в процесі залучення зовнішнього капіталу - реалізується різними методами. Одним з основних механізмів реалізації цього завдання є "фінансовий леверидж".

Фінансовий леверидж характеризує використання підприємством позикових засобів, що впливає на зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу.

Інакше кажучи, фінансовий леверидж являє собою об'єктивний фактор, що виникає з появою позикових засобів в обсязі використовуваного підприємством капіталу, що дозволяє йому одержати додатковий прибуток на власний капітал.

Показник, що відображає рівень додатково генерованого прибутку на власний капітал при різній частці використання позикових засобів, називається ефектом фінансового левериджа. Він розраховується за наступною формулою:

ЕФЛ = (1 - Снп) х (КВРа - ПК) х ЗК/СК, (1.2)

де ЕФЛ - ефект фінансового левериджа, що полягає в прирості коефіцієнта рентабельності власного капіталу, %;

Снп - ставка податку з прибутку, виражена десятковим дробом;

КВРа - коефіцієнт валової рентабельності активів (відношення валового прибутку до середньої вартості активів), %;

ПК - середній розмір відсотків за кредит, що сплачуються підприємством за використання позикового капіталу, %;

ЗК - середня сума використовуваного підприємством позикового капіталу;

СК - середня сума власного капіталу підприємства.

Розглядаючи наведену формулу розрахунку ефекту фінансового левериджа, можна виділити в ній три основні складові:

1. Податковий коректор фінансового левериджа (1 - Снп), що показує, в якому ступені проявляється ефект фінансового левериджа в зв'язку з різним рівнем оподатковування прибутку.

2. Диференціал фінансового левериджа (КВРд - ГЖ), що характеризує різницю між коефіцієнтом валової рентабельності активів і середнім розміром відсотка за кредит.

3. Коефіцієнт фінансового левериджа, що характеризує суму позикового капіталу, використовуваного підприємством, у розрахунку на одиницю власного капіталу. Виділення цих складових дозволяє цілеспрямовано керувати ефектом фінансового левериджа в процесі фінансової діяльності підприємства.

Коефіцієнт фінансового левериджа є тим важелем, що мультиплікує позитивний чи негативний ефект, одержуваний за рахунок відповідного значення його диференціала.

При позитивному значенні диференціала будь-який приріст коефіцієнта фінансового левериджа буде викликати ще більший приріст коефіцієнта рентабельності власного капіталу, а при негативному значенні диференціала приріст коефіцієнта фінансового левериджа буде приводити до ще більшого темпу зниження коефіцієнта рентабельності власного капіталу.

Інакше кажучи, приріст коефіцієнта фінансового левериджа мультиплікує ще більший приріст його ефекту (позитивного чи негативного в залежності від позитивної чи негативної величини диференціала фінансового левериджа). Аналогічний рух коефіцієнта фінансового левериджа буде приводити до зворотного результату, знижуючи в ще більшому ступені його позитивний чи негативний ефект.

Таким чином, при незмінному диференціалі коефіцієнт фінансового левериджа є головним генератором як зростання суми і рівня прибутку на власний капітал, так і фінансового ризику втрати цього прибутку.

Аналогічно, при незмінному коефіцієнті фінансового левериджа позитивна чи негативна динаміка його диференціала генерує як зростання суми і рівня прибутку на власний капітал, так і фінансовий ризик її втрати.

Знання механізму впливу фінансового левериджа на рівень прибутковості власного капіталу і рівень фінансового ризику дозволяє цілеспрямовано керувати як вартістю, так і структурою капіталу підприємства.

У фінансовому менеджменті застосовуються два основних підходи максимізації маси і темпів нарощування прибутку:

зіставлення граничного виторгу з граничними витратами найбільш ефективне при рішенні максимізації маси прибутку;

зіставлення виторгу від реалізації із сумарними, а також змінними і постійними витратами застосовується не тільки для розрахунку максимальної маси прибутку, але і для визначення найвищих темпів її приросту.

Комбінування цих двох підходів у залежності від цілей дає відмінні практичні результати. Отже, сумарні витрати підприємства - як виробничі, так і невиробничі - можна розділити на три основні категорії:

змінні (чи пропорційні) витрати зростають або зменшуються пропорційно обсягу виробництва. Це витрати на закупівлю сировини і матеріалів, споживання електроенергії, транспортні витрати, торгово-комісійні та інші витрати;

постійні (непропорційні, чи фіксовані) витрати не залежать від динаміки обсягу виробництва. До таких витрат належать амортизаційні відрахування, відсотки за кредит, орендна плата, оклади управлінських працівників, адміністративні витрати і т.п.;

змішані витрати складаються з постійної і змінної частин.

Приклади таких витрат - поштові і телеграфні витрати, витрати на поточний ремонт устаткування т.п. Надалі величиною змішаних витрат можна нехтувати заради ясності викладу. При конкретних же розрахунках, якщо необхідна точність, доведеться виділяти постійну і змінну «частки» у змішаних витратах і зараховувати ці «частки» до постійних і змінних витрат відповідно. Щоб не затемнювати суть справи, ми абстрагуємося зараз також від податку на додану вартість (будемо брати відразу чистий виторг від реалізації) і податку з прибутку.

Яка практична користь від класифікації витрат на змінні і постійні?

По-перше, такий розподіл допомагає вирішити задачу максимізації маси і приросту прибутку за рахунок реального скорочення тих чи інших витрат. По-друге, класифікація дозволяє судити про окупність витрат і дає можливість визначити «запас фінансової міцності» підприємства на випадок ускладнення кон'юнктури й інших чинників.

При рішенні цих взаємозалежних задач насамперед виявляється, що будь-яка зміна виторгу від реалізації породжує ще більш сильну зміну прибутку. Цей феномен називається ефектом виробничого важеля.

У практичних розрахунках для визначення сили впливу виробничого важеля застосовують відношення результату від реалізацій після відшкодування змінних витрат до прибутку.

Переходимо тепер до визначення «ЗАПАСУ ФІНАНСОВОЇ МІЦНОСТІ» («межі безпеки») підприємства. Для цього необхідно спочатку опанувати поняттям ПОРОГУ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ (критичної зони, зони беззбитковості).

Поріг рентабельності - це такий виторг від реалізації, при якому підприємство вже не має збитків, але ще не має і прибутків. Результату від реалізації після відшкодування змінних витрат у точності вистачає на покриття постійних витрат, і прибуток дорівнює нулю.

ПР = (1.3)

Де Вп – витрати постійні;

Вз – витрати змінні;

Qз – виторг